Діти легенд

24.11.2010
Діти легенд

Одна з нагород конкурсу — путівка до табору «Козацька фортеця». (Фото автора.)

Нещодавно у Києві відбулася презентація ІІ сезону Дитячого національного конкурсу «Я козацького Роду». Конкурс організував Дитячий табір «Козацька фортеця». Згідно з правилами першого року конкурсу, учасникам пропонували написати легенди про козаків свого краю, дослідити родоводи чи назви місцевостей. Із надісланих робіт організатори відібрали кілька десятків найкращих та упорядкували їх у «Книгу козацьких легенд». Діти надіслали не лише легенди, а й малюнки, тож ними проілюстрували книгу. За словами голови оргкомітету конкурсу Володимира Шерстюка, ідея конкурсу виникла, коли малеча біля вечірньої таборової ватри взялася розповідати легенди про козаків. «Зазвичай, більшість учасників конкурсу змагаються, «хто краще переповість Яворницького», але завжди є й такі, що діляться самобутніми легендами, які почули від дідів та батьків, — каже пан Шерстюк. — Ми зрозуміли, що в народі досі живуть спогади про героїчне минуле, і що вони можуть загубитися, якщо їх не зібрати та не зафіксувати. Результатом першого року конкурсу стали понад 500 листів з усіх регіонів України, що показало єдність нашого народу та зацікавленість козацькою тематикою».

Книга козацьких легенд є збіркою фольклорною і не претендує на історичну достовірність та на рецензії високочолих науковців. Козацькі легенди, за словами організаторів, видали, щоб талановиті діти, — незалежно від того, живуть вони у столиці чи у маленькому селі, — мали можливість бути почутими та повірити у свої сили. Серед співавторів книги є 12–річний школяр Андрій Олефір. «Я дослідив свій родовід, знайшов у козацьких реєстрах усіх козаків із прізвищем Олефір, та навіть гетьмана Олефіра Голуба! З’ясував, що на Полтавщині є не одне село Олефірівка» — поділився своїми здобутками хлопець. Звичайно ж, претендувати на маєтності можливих предків Андрій не збирається, але роботою своєю пишається. Про те, навіщо це потрібно, говорить немов дорослий: «Знати свій родовід — престижно».

Ілля Стрига, автор легенди «Заповіт нащадкам», що відкриває книгу, мешкає на маленькому хуторі Руська Поляна на Черкащині. До школи ходить в сусіднє село. «Дід розповідав, що мій предок–тезка Ілько Стрига воював у війську Хмельницького, — ділиться підліток. — Прізвисько «Стрига» отримав у дитинстві, як син покритки, але на Січі прославився як відчайдушний вояка та вправний перукар. Мав велику родину, й пам’ятаючи власне сирітське дитинство, наказував нікому з роду не розлучатися. Прадідівський заповіт ще ніхто не порушував». Сам Ілля живе з сестрою та дідом, батьки — на заробітках. Авторка легенд про Івана Сірка Юля Євсюкова з Чортомлика, Запорізької області, завдяки перемозі в конкурсі отримала право відкрити — разом iз представниками місцевої влади — пам’ятник славетному кошовому Сірку в місті Орджонікідзе.

Другий сезон конкурсу «Я козацького роду!» має назву «Авторська поезія героїчної тематики». За словами організаторів, козаки уміли не лише воювати, а й були вельми творчими особистостями, — писали вірші, складали пісні, грали на музичних інструментах. Якщо в греків символом творчого духу був ніжний Орфей, то в українців — воїн–характерник Козак Мамай. Безліч представників козацької старшини були поетами: гетьмани Іван Мазепа, Пилип Орлик, писар Антін Головатий та інші. Дітям пропонують створити власні вірші про козаків. Кращі роботи обіцяють видати новою книгою. Козацьке письменство вже другий рік поспіль підтримує найсильніший богатир світу Василь Вірастюк. Виховуючи двох синів, він шукає способи прищеплення поваги до героїчного минулого. «Я читав дитячі легенди своєму сину перед сном, — нам обом дуже сподобалось. Діти — справжні молодці, тому що цікавляться історією, і часто помічають те, чого дорослі не бачать — поділився своїми враженнями від книги Василь Вірастюк. — Важливо, щоб вони завжди пам’ятали: українці — нація сильних козаків».

Наталка ПРИСТУП

  • Масниця для миру

    Засилля реклами «русской маслєніци» в інфопросторі України вже не вражає і не печалить, а закликає до дії: пізнати власні традиції і докласти зусиль, аби їх дотримуватися. Хоча б задля власної безпеки. Та спершу розберімося з традиціями російськими. Основні атрибути тамтешньої «Маслєніци» — це «бліни» з ікрою, грибами, медом чи іншими начинками, виготовлення і спалення солом’яного опудала, гучні розваги й чаювання з самоварами просто неба, змагання… >>

  • Шик у вовні

    Ще півтора десятка років тому візиткою талановитого подружжя з Коломиї були гобелени. У цьому виді ткацького мистецтва Ярослав Сахро з Оксаною Литвин сягнули такого рівня, що їхні твори почали залюбки купувати для приватних колекцій цінителі гобеленів з України, Великої Британії, Данії, Ізраїлю, Італії, Канади, Німеччини, Польщі, Росії, США, Франції та Японії. >>

  • Кобзар Русалім

    Наше знайомство з Русланом Козленком, або ж Русалімом (це його кобзарський псевдонім), відбулося під час фестивалю епічної традиції «Кобзарська Трійця-2014». Освячення музичних інструментів на подвір’ї Михайлівського Золотоверхого собору, виступи майстрів із різних куточків України, традиційний «кобзарський чайок». >>

  • Бережіть, берегині!

    Усього два кольори — білий і червоний. А ними створено цілий світ. Пряма горизонталь — земля, хвиляста лінія — вода, хрест — вогонь. Квітка, яка означала початок життя. І — жінка з піднятими руками. Берегиня, мати–прародителька, символ життя і родючості, захисниця людей від усілякого зла, добра «хатня» богиня, що оберігає родину… >>

  • Принади архаїчної трапези

    Симпатики древньогрецького філософа Сократа навряд чи аж так піднесено, услід за вчителем, можуть нині повторити його знамениту фразу «Ми живемо не для того, щоб їсти, а їмо для того, щоб жити». У сучасному світі не все так просто, стабільно високі прибутки рестораторів — тому підтвердження. >>

  • Скарби з бабусиних скринь i душ

    У столиці українського гончарства — селищі Опішня — завершився п’ятий щорічний Тиждень національного гончарного здвиження «Здвиг–2013». Хоча насправді ця щедра на глину й таланти земля «двиготіла» під натиском грандіозного мистецького дійства майже весь місяць. Адже учасники третьої Е–літньої академії гончарства, міжнародного молодіжного гончарського фестивалю та четвертого ­ІНТЕРСимпозіуму кераміки приїхали сюди раніше. Зрештою, у рамках згаданого Тижня відбувалося десять повноцінних мистецьких конкурсів і презентаційно–виставкових заходів, у яких, крім гончарів і керамістів, демонстрували свою майстерність ковалі, фотохудожники, майстри графіті та бодіпейнтінгу, тобто художнього розпису на тілі. Найгучнішим же і водночас заключним акордом «Здвигу», власне, його апогеєм, став Національний фестиваль гончарства. >>