Давня англійська приказка безапеляційна: «Той, хто бачить фенхель і не збирає його — не людина, а диявол». Цей суворий вирок диктувало переконання, що названа рослина мала надзвичайну чудодійну лікувальну силу. Англійський парламент у 1739 році навіть зобов’язав сера Стефенсона відкрити нації секрет його іменних ліків, що готувалися на основі фенхеля та допомогали при ниркових недугах. За газетну публікацію рецептури фармацевт–знахар отримав п’ять тисяч фунтів стерлінгів. Це яскравий приклад того, що фенхель, назви якого на санскриті означають «рослина з сотнею квітів» і «та, що має солодкий запах», — помітна культура. Тому він не міг не потрапити у страви. Як вишукані прянощі й ефективні ліки насіння фенхеля цінували ще древні римляни, греки, індійці та китайці. Вирощувати на полях рослину почали у середні віки. Тепер її плантації є в Єгипті, Японії, США. Країни Малої Азії та Південної Європи — споконвічна територія фенхеля. І саме там його першими почали споживати.

«М’ясо тане у роті», — так характеризує ліванську курку з фенхелем телекулінарка Юлія Висоцька. Щоб приготувати цю страву, треба тушку птиці порізати на порційні шматки. Суміш із чайної ложки меленої кориці, насіння фенхеля, горошин чорного перцю та солі, по півложки насіння кумина та порошку чилі й трьох столових ложок iз верхом борошна подрібнити у млинку і втерти у шматки курки, щоб вони були з усіх боків щільно покриті спеціями.

Насіння фенхеля використовують у кулінарії, як правило, попередньо підсмаживши на сухій сковорідці: після такої обробки прянощі стають солодшими й ароматнішими. В Індії підсмажений фенхель часто жують після столування, щоб освіжити дихання, а ще — покращити процес травлення. Цим насінням кулінари різних країн присмачують перші страви, м’ясо птиці, баранину, жирну свинину. Фенхель — популярна приправа для хліба в Італії, а також у південній Німеччині та Австрії.