Мало кому відомо, що один iз найвидатніших істориків Росії XIX ст. Микола Костомаров народився на Слобідській Україні, на території Острогозького полку українського слобідського козацтва в селі Юрасівці. Нині ці землі територіально належать Росії, але на півдні Воронезької області етнічні українці й досі у побуті спілкуються українським «суржиком». Самого Костомарова як дослідника не лише російської, а й української історії ще за життя звинувачували у «мазепинстві». Нині ж творчість і життя Костомарова вже не перший рік вивчає його землячка, доцент Воронезької аграрної академії, кандидат історичних наук Тетяна Чала. Її батько Петро Чалий довгий час працює власним кореспондентом обласної газети «Коммуна» в Розсоші — «столиці» воронезької Слобожанщини і є одним зі співорганізаторів щорічного фестивалю Слобідської української культури. Самі ініціатори наголошують на краєзнавчому характері своєї діяльності, але коли край є український, то й краєзнавство виходить відповідним. Історія, яку пише Тетяна Чала, — також.

До Юрасівки, що в Ольховатському районі Воронезької області РФ, ми їхали з обласного центру. Позаду лишався Острогозьк (що в часи Костомарова був повітовим центром на два сучасних райони), а російські берізки обабіч дороги змінили українські тополі. Етнічні українські села тут вигідно вирізняються від дещо депресивних російських: ошатні будиночки, «вилизані» обійстя, на пасовиськах чимало гусей, ягнят та телят. Такою зустріла нас і Юрасівка — село, де пройшло дитинство українсько–російського історика Миколи Костомарова. «Ви перші, хто приїхав до нас iз Великої України!» — здивували нас місцеві мешканці. Ми — це голова Української всесвітньої координаційної ради, відомий поет Дмитро Павличко, його заступник, екс–депутат Михайло Ратушний та інші. Вже перші хвилини спілкування засвідчили, що селяни неабияк пишаються, що Костомаров народився саме на цій землі. Утім зберегти пам’ятки, пов’язані з видатним земляком, нащадкам практично не вдалося.