Стереозвучання «Монополії»

05.11.2010
Стереозвучання «Монополії»

Так виглядає ігрове поле «Монополії». (Фото з сайту blogspot.com.)

Це зараз українських підлітків не відтягнеш за вуха від комп’ютерних ігор. А ще років 25 тому вони фанатіли від банальних настільних ігор. І справжньою сенсацією стала, звісно, вона — «Монополія», символ далекого і чужого Заходу для радянських підлітків. Вони створювали саморобні «Монополії», активно грали в її радянські варіанти. А сьогодні згадують цю гру, як славний шмат свого дитинства, як свої перші зароблені, хай і не справжні, гроші. На «Монополії» виросли цілі покоління в усьому світі, в неї грають і досі — вже цілих 75 років.

 

«Монополія» з–під банок «Пепсі»

Свого часу Едвард Паркер, колишній президент компанії «Паркер Бразерс», яка випустила у світ гру–бестселер «Монополія», дав надзвичайно влучне визначення своєму дітищу: «Магія «Монополії» полягає у можливості вщент розорити свого найкращого друга, не завдавши йому реальної шкоди». З’явившись у США в роки Великої Депресії, «Монополія» давала можливість будь–якій людині, незалежно від статків, відчути себе заможною, розбагатіти до непристойності, мати власний бізнес... Можна контролювати залізниці, відправляти суперників у тюрми, купувати готелі — створювати власну справжню монополію! А потім, за кілька хвилин гри, «спустити» накопичене «непосильною» працею майно.

І якщо для США комерція була звичним явищем, то можна уявити собі реакцію на таку забавку в соціалістичному Радянському Союзі! Вона стала справжнім фурором.

Віце–президент Української асоціації грального бізнесу Григорій Трипульський пригадує своє перше знайомство з «Монополією»: «Це було в Москві, десь у 1988 році, — цю гру привіз із Америки моєму товаришеві тато. Тоді «Монополія» була для нас не просто надзвичайно цікавою і дивною грою, це був символ зовсім іншого, західного, світу».

Так, із привезених із–за кордону «Монополій» почалася хода комерційної гри Радянським Союзом. «Ми почали грати в «Монополію» школярами — році у 1987–му чи 1988–му, — розповідає Дмитро Липовий, менеджер із нерухомості однієї столичної компанії. — Точніше, не в «Монополію» і навіть не в її радянський різновид — «Менеджер», а в саморобну гру за схожими правилами. Справжня «Монополія» тоді була дефіцитом, як і багато чого іншого. Тож хтось із друзів десь це диво побачив, хтось — краєм вуха почув правила, й от уже цілий клас київської школи малював ланцюжки квадратів із назвами фірм, гримів на партах кубиками й рухав фішки».

За словами Дмитра, це виглядало зворушливо і смішно. Це зараз кожен школяр без запинки назве десять марок виробників усілякої електроніки, аудіо– чи відеотехніки, автомобілів–іномарок, фастфудів тощо. «А тоді нам доводилося доповнювати, скажімо, лінійку логотипів телеапаратури квадратом Elektron, а магнітофонів — маркою «Bесна». Багато хто читав то як «Беча», але вона була простою «Весною», — посміхається Липовий.

Звісно, торгуючи вигаданими будинками в різних містах світу в «самопальній» «Монополії» в роки горбачовської перебудови, Дмитро й уявити не міг, що згодом стане справжнім ріелтором і зможе укладати операції на сотні тисяч доларів не «понарошку».

«Та наша «Монополія» з часом поступилася місцем іншим захопленням та заняттям, — каже Липовий. — Однак саме «Монополію» можна назвати символом тієї доби. Адже саме в той час у СРСР почали з’являтися кооперативи, якісь власні справи й торгові марки. У країні регульованої економіки проклюнулося щось схоже на ринок. Прощання з соціалізмом і занурення в капіталізм відбувалося якраз під акомпанемент кубиків «Монополії».

Комп’ютер — проти настільних ігор

Про свою, також «мальовану», сконструйовану з картону та наклейок із–під закордонних пляшок «Монополію» з посмішкою згадує і Григорій Трипульський: «Для мене ця гра дуже символічна. І навіть зараз у мене на телефоні стоїть «Монополія», іноді з величезним задоволенням граю».

Популярність цієї гри Григорій Трипульський пояснює так: «У «Монополії» поєднується багато цікавих речей. Ця інтелектуальна гра не тільки навчає торгівлі нерухомістю, а тренує навички поводження з грішми.

Але, крім успіху, потрібно дійсно мати економічний спосіб мислення. Ти повинен розуміти, що тобі слід робити в той чи інший момент — куди вкласти гроші. Що цікаво: у людини з певним складом характеру значно більше шансів виграти. У цьому її відмінність від інших ігор «на удачу» — тут потрібно думати. Я її порівняв би з покером — по співвідношенню розуму і везіння».

Одначе, на думку пана Григорія, ця гра вже не викликає такого захвату в сучасної молоді: «Прийшли їй на зміну інші ігри. Популярність настільних ігор пішла на спад. Теперішня молодь більше цікавиться комп’ютерними мережевими іграми. Крім того, «Монополія» не є символічною для нинішнього молодого покоління».

Щоправда, соціальні психологи запевняють: настільні ігри входять у фазу свого ренесансу — людям не вистачає живого спілкування. А що може бути краще, ніж провести вечір за зароблянням грошей за кухонним столом?

 

НА ЗАМІТКУ

«Монопольне» розмаїття

«Монополія» за стільки років отримала десятки братів–близнюків. У Радянському Союзі швидко відреагували на попит адаптованими версіями — на початку 90–х була поширена гра «Менеджер» (із фабриками типу «Большевичка») та «Капітал».

У сучасній Україні є чимало доступних варіацій «Монополії» — «Монополія з банківськими картками», міні–гра — такий собі дорожній варіант. Є навіть «Монополія» для дітей від чотирьох років, яка супроводжується голосовими підказками. Особливо популярною є он–лайн версія цієї популярної гри, «Монополію» тепер навіть можна «закачати» собі на мобільний телефон — обмежень жодних.

Ціна настільної гри «Монополія» коливається від 250 до 400 гривень. І для особливих цінителів є навіть цілком адаптований український аналог — ліцензійна версія «Монополії» із назвами найбільш відомих вулиць і об’єктів українських міст: тут є майдан Незалежності, Хрещатик, є аеропорт у Борисполі, Одеський морський порт, Криворізький залізничний вокзал.

 

ЗНАЙ НАШИХ! 

Купи собі Київ!

У всесвітній версії «Монополії» серед 22 міст є і столиця України

Не так давно виробник «Монополії», компанія «Хасбро», випустив нову всесвітню версію гри, де можна купити не лише певні об’єкти нерухомості, а й цілі міста. Приємно, що серед почесних 22 ділянок є і Київ, поруч — канадське Торонто та турецький Стамбул. До речі, ініціативу зі включення Києва до «Монополії» тоді виявила одна з великих українських іграшкових компаній, представник «Хасбро» в Україні — компанія Toy Toy Ukraine. Прикметно, що тоді ані українська влада, ані київська до проекту цікавості не виявили. Але директор української компанії Дірк Люстіг бачить у проекті не лише комерційну вигоду, а й рекламу Україні на найближче століття, причому майже безкоштовну. «Кожна дитина, яка купить «Монополію», неважливо де, буде бачити: Київ, Україна. Я думаю, це буде гарний піар. Надовго».

За право з’явитися на ігровому полі цієї версії «Монополії» боролося 70 міст світу, обирали найкращих шляхом on–line голосування. З усього світу було зібрано понад 5 мільйонів голосів. І Київ вибрали як місто, що посідає одне з перших місць за кількістю шанувальників «Монополії».

 

NOTA BENE

«Монопольні рекорди» — у золоті, шоколаді й на альпійських вершинах

Фантазія любителів «Монополії» за 75 років її існування вражала навіть найсміливіших вигадників. Грати на кухні було нудно. А тому де тільки не організовували дислокацію «монополісти»! У 1983 році Клуб підводного плавання у Буффало влаштував «монопольний» бій просто... під водою: 350 дайверів, змінюючи один одного, грали в «Монополію» 45 днів! (До речі, найтриваліша гра зайняла 70 днів). Цікаво, що ще у 1954 році ті ж брати Паркери створили спеціальний комплект «Монополії» для гри під водою — водонепроникний. А згодом із чого тільки не виготовляли «Монополію» — із шоколаду, срібла та золота, і навіть зі справжніх будинків.

Які тільки рекорди та дивацтва не втілювали за допомогою «Монополії»: у цю гру поринали і в наметах на гілках дерев, і на вершинах Альп. Ще відомо, що гра «Монополія» свого часу стала найкращою розвагою для американських підводників, які здійснювали тривалі занурення.

 

ДОВІДКА «УМ»

Придумав гру «Монополія» Чарльз Дерроу. Він же запропонував свою ідею компанії «Паркер Бразерс» (Parker Brothers). Прикметно, що брати Паркери спершу не оцінили належно задумку Дерроу. Але пан Чарльз і не думав здаватися: він виготовив кілька тисяч саморобних «Монополій», які розлетілися зі швидкістю світла. Тоді брати Паркери змінили свою думку і запросили винахідника на повторні перемовини.

Це сталося у 1935 році. Відтоді й почалася славетна хода «Монополії» усім світом. Цю настільну гру нині продають більш ніж у 80 країнах, вона перекладена на 26 мов, за ці роки продано вже 200 мільйонів екземплярів гри. А кількість гравців, охоплених магією цієї гри, вже сягає майже 500 мільйонів осіб. Нині проводяться міжнародні чемпіонати з «Монополії» із досить пристойним призовим фондом.

Цікаво, що два роки тому виробник іграшок компанія «Хасбро», якій тепер належать права на «Монополію», і кіностудія «Юніверсал Пікчерз» підписали угоду про створення фільму за мотивами популярної гри.

  • Чоловiк i лялька

    У дипломі про вищу освіту 40-річного Валерія Бондаренка написано: лікар ветеринарної медицини. Та з ветеринарією в нього якось не склалося. Аби заробити на життя, почав, як і багато хто, займатися торгівлею. Жив у Харкові, а 14 років тому перебрався до Полтави. Разом із дружиною Владою почав багато мандрувати світом. >>

  • Вiдчуй себе лицарем

    Бій оголошено. Воїни у важких обладунках роблять перші кроки назустріч і здаються неповороткими. Та раптом усе прискорюється — і загін із протилежного боку ристалища за кілька секунд опиняється поруч. З жорстким бряцанням мечі опускаються на щити. Вже падають на землю бійці, зовсім не жартома повалені супротивниками. >>

  • На даху Львова

    Щоб помилуватися краєвидами Львова згори, достатньо піднятися на Високий замок чи міську Ратушу. Проте лише цими загальновідомими оглядовими майданчиками місто Лева аж ніяк не обмежується. Старовинне місто з костелами та церквами має свої таємниці усюди, зокрема й на дахах. >>

  • Карету подано!

    Саме зі столиці Галичини вісім років тому почалася мода на карети і «європейські» упряжі (екіпажі, запряжені двома або чотирма кіньми). Коні львівського каретного двору і в кіно знімаються, і туристів катають, і навіть беруть участь у рицарських боях. >>

  • У музеї сміються — аж за животи беруться

    Від серйозного коломийця Миколи Савчука до смішного — один крок. Нежурливої слави він зажив собі «золотими» коломийками, перелицьованими на новий діалектний лад, тонким гумором і влучною сатирою. Хоча чоловік він, як не крути, здебільшого солідний (приміром, очолює видавничо–редакційний комітет «Енциклопедії Коломийщини» — багатотомного академічного видання). Та його нестримний потяг до сміху час від часу дає про себе знати. Часто — оригінальними проектами, які стають гордістю коломийців та принадою для туристів. Один з останніх — приватна «Весела оселя», яка прихистила постійно діючий музей сміху, відеотеку з кінокомедіями, бібліотеку книжок, альбомів карикатур та українських гумористично–сатиричних часописів від середини ХІХ століття і дотепер. >>

  • «Легенди» на колесах

    Старі машини харківського клубу «Самохід» «знімалися» у серіалі «Ліквідація» та ще в сімох картинах. Вони незмінно беруть участь у парадах 9 Травня і з’являються скрізь, де є потреба продемонструвати техніку минулого століття. У кожного з цих раритетів — своя історія, нерідко пов’язана зі знаковими подіями або іменами відомих людей. На цих автівках, мотоциклах, броньовиках ніби закарбувалася мить, яка більше ніколи не повториться, але має у часі свого живого свідка. Їх у світі лишилися одиниці, тому всі поспішають побачити те, чого завтра може й не бути. >>