Партія «швидкісного» будівництва

28.10.2010

Слово «швидкісний» у назві київського швидкісного трамваю завжди треба було писати в лапках. Для того щоб повністю відповідати гордій назві, йому не вистачає повної ізоляції від дороги та, власне, швидкості, котра насправді не перевищує звичайну трамвайну. У перший день платного проїзду я вирішив проїхатися наново відкритим маршрутом громадського транспорту і переконався у прикрому факті: слово «реконструкція» також варто було писати лише в лапках.

За задумом, проїзд у трамваї сплачуватимуть за допомогою турнікетів, як у метро. Поки ці турнікети дороблювали, влада вирішила зробити жест доброї волі і дозволити кататися трамваєм задурно. Але вже цього понеділка за поїздку швидкісним трамваєм треба заплатити гривню п’ятдесят. Утім турнікети вдалося поставити не всюди, тож без кондуктора трамвай поки не обійдеться. А на одній із кінцевих зупинок, «Старовокзальній», турнікет узагалі нагадує ворота, які з доброго дива поставили десь у чистому полі. Його можна запросто обійти, зайшовши з іншої частини вулиці. Звісно, боротися із «зайцями» мають працівники, що чатують біля турнікетів та допомагають засовувати в них талончики (і це, до речі, досить нетривіальна задача). Яку ж тоді унікальну функцію виконують ці сріблясті залізні конструкції — незрозуміло.

Сумлінно пройшовши через турнікет, сідаю у трамвай. Звісно, дуже хочеться «покататися» на санкт–петербурзькому трамваї, забрендованому під «Євро– 2012» (він такий один), або хоча б на одному з модифікованих «Татр» (їх 9). Не щастить — «Татра» приходить старенька, така як ходить усім містом. Упродовж не вельми швидкої поїздки помічаю численні недоробки: десь не поставлені шумозахисні екрани, десь замість зупинки все ще стоїть голий бетонний кістяк, а на деяких зупинках, що вже працюють, нема де сховатися від дощу. Із наближенням до Кільцевої дороги, трамвай прискорюється. Одразу згадується ще один епізод iз довгої реконструкції швидкісного трамваю: на думку деяких експертів та навіть працівників «Київавтодору», рейки для нього використовували браковані, тож дорога — небезпечна для життя. І справді, під час останньої перевірки Олександр Попов заявив, що з полотна вилучено кільканадцять «невідповідних» рейок. З думками про те, скільки ще невідповідних не вилучили, все ж доїжджаю до кінцевої зупинки. Тут можна впевнитися, що швидкісний трамвай — маршрут контрастів. Будівля виблискує склом та архітектурними вогнями.

Київська влада — і стара, і її нова інкарнація — із патологічною затятістю вчепилася в ідею відкрити трамвай до якогось свята: двічі — на День Києва та День Незалежності, і наостанок — на Покрову. Останній даті, 14 жовтня, хотілося вірити хоча б з огляду на те, якими ударними темпами велася робота на швидкісному трамваї останні місяці. Проте і її вдалося «профукати».

Попов, як агент Партії регіонів у Києві, мав впроваджувати лінію «партії, що будує» у столиці. Практика «спускання» згори дати здачі виробництва, показового шмагання чиновників, що провинилися, а головне — абсолютного нехтування якістю на догоду можливості здати для галочки та отримати «одобрямс» від керівництва недвозначно натякає на питання: що ще нам набудує така «швидкісна» партія?

  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>