Минають роки, настає старiсть, а солдат лишається солдатом, особливо коли служба його обпалена вiйною. Буде потiм життя i навчання, сiм’я i робота, робота й робота, але в пам’ятi солдата залишається давно пережите...
Старiсть одна не приходить, а веде за собою новi й новi болячки, якi не дають спати i вертають у минуле. Із пожовклих фотографiй нагадують про себе друзi армiйської служби. А iнодi старий солдат зi щемом у душi дiстане свої останнi погони старшого сержанта, якi зберiгає як дорогу пам’ять...
Так, життя прожито й доля послала останнє випробовування: звалив iнсульт старого солдата, поклав надовго в лiжко, та ще пiд час вiдпочинку на дачi у вимираючому селi. Мiсцевi лiкарi не залишили його без уваги i пiдняли на ноги. Але це вже був не той солдат, а знеможений тяжкою недугою iнвалiд. Ось цей iнвалiд разом iз дружиною, хворобливою жiнкою, з допомогою дiтей повертається до столицi, додому, з надiєю отримати право iнвалiда.
Подальшi пошуки справедливостi впродовж пiвроку не дали бажаних результатiв. Численнi обстеження — вiд госпiталя до вiдвiдин лiкарiв, яких очiкувати доводилося по три тижнi, вiдверте небажання визнати iнвалiдом старого солдата, постiйнi звернення i нагадування про себе — все це не додає здоров’я, а навпаки — забирає останнi сили. І старий солдат покидає столицю i повертається в село, де хворiє й лiкується, живе селянином, яким вiн був вiд народження i все життя, подалi вiд галасу великого мiста, вiд черствої бюрократичної системи, яка часом межує з безглуздям.
Старий солдат хотiв би мати на 65–рiччя Перемоги у вiйнi достойний дарунок, але... «Вам не потрiбна iнвалiднiсть, у вас досить висока пенсiя», — такi вiдповiдi вибивають його з колiї, бо вiн справдi старий. І вiн справжнiй солдат, та сили вже не тi, i на змiну прийшли молодi, сповненi енергiї бiйцi. Погляньте, як хвацько вони воюють у парламентi. Цим бiйцям є за що боротися, адже їхнiй денний заробiток перевищує мiсячну пенсiю пенсiонера, а грошей у державi обмаль. Потрiбно економити кошти, iнвалiди державi не потрiбнi. Це вже потiм, колись, як розбагатiємо... Хто розбагатiє i чи є в цьому межа?
А грошi справдi потрiбнi — на пiдтримку якогось здоров’я. Всi знають, як недешево медицина обслуговує нас сьогоднi всупереч недiючим законам. Не хотiлося б покладатися лише на допомогу рiднi та дiтей, адже в них можливостi досить обмеженi. От i лишаються старому солдату пiд завершення прожитого i пережитого болячки, безсоннi ночi i душевнi рани.
...Вiдгримiли травневi салюти, гучнi вiтання, сяйво i дзвiн орденiв i медалей, а старий солдат лишився зi своїм дарунком долi — iз зневiрою у справедливiсть. Могло, мабуть, i не бути тяганини з iнвалiднiстю, коли б це було не зi мною. Але так уже сталося...
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
