«Молодьож нема чим зайняти. П’ють, курять. Хто ще не збухався, рано чи пізно зіп’ється. Колись у клуб всі на кіно ходили, на побаченнях фільми обговорювали. А тепер приміщення клубу хор зайняв, про кіно забули. Нема куди молоді діватися», — каже літня жителька села Білогородка Києво–Святошинського району пані Катерина.

Виявляється, Хорватія — це не лише курортний рай на півночі Балканського півострова, і не тільки батьківщина капітана донецького «Шахтаря» Даріо Срни. Як і в усьому світі, в Хорватії існує своє культурне життя, своя література, інтелектуальна аура тощо. І часом у аурупотрапляє навіть Україна.

«Зроби своє життя музичним» — це слоган найбільшої та найавторитетнішої в Україні виставки професійного звукового і світлового обладнання і музичних інструментів «Український музичний ярмарок–2010», який проводиться щороку, починаючи з середини 90–х.

Скандал щодо ймовірного виселення з території Лаври (точніше — Національного Києво–Печерського історико–культурного заповідника) музейних установ та художніх майстерень, що розгорівся у липні після візиту до Києва глави Російської православної церкви Кирила, тривалий час супроводжувався лише чутками й туманними поясненнями чиновників.

Біографії деяких славетних осіб так щільно лягають на примхливий візерунок доби, що за тими життєписами можна вивчати причинно–наслідкові механізми цілих періодів історії. Таким було життя Стефана Кульженка, що ілюструє весь курс становлення, розвитку й успіхів українського модерного книгодрукування. Нова книжка Вікторії Величко «Київ Кульженків» (К.: Варто) переконує в тому.

За словами українських видавців, на вітчизняному книжковому ринку такий жанр, як публіцистика, вже давно — явище досить рідкісне. Попит є, але не вистачає авторів, які, з одного боку, могли б парадоксально та незалежно мислити, блискуче аналізувати та глибоко володіти темою, з іншого — були здатні донести результати своєї праці в захоплюючій та зрозумілій для масового читача формі.