Хорватія читає наших

Виявляється, Хорватія — це не лише курортний рай на півночі Балканського півострова, і не тільки батьківщина капітана донецького «Шахтаря» Даріо Срни. Як і в усьому світі, в Хорватії існує своє культурне життя, своя література, інтелектуальна аура тощо. І часом у аурупотрапляє навіть Україна.

Ще у 2002 році «УМ» повідомляла про вихід у Загребі антології «Українські літературні хулігани». Видавництво «POP & POP» тоді зібрало під однією обкладинкою малу прозу майже двох десятків сучасних українських авторів — від «майже класиків» Богдана Жолдака, Юрія Винничука та Євгенії Кононенко і до авторів скромного доробку Андрія Підпалого й Олександра Ярового. Ту антологію уклав уже покійний Сімо Мраовіч, знаний хорватський поет і прозаїк. Післямова відомого літературознавця Даміра Пешорди до тієї книги називалася «Кобзар у метро», і в назві цій поєдналися сучасність із традицією.

Після згаданої антології на берегах Сави ще побачила світ спільна книжка Юрія Андруховича й Анджея Стасюка «Моя Європа» в перекладі згаданого вище Даміра Пешорди. І ось буквально кілька днів тому до цього скупого переліку додалася ще й збірка драматургії Олександра Ірванця. Книжка «П’ять п’єс», яка вийшла у видавництві «Смолоскип» 2002 року, перекладена і видана за підтримки Ради національних меншин Республіки Хорватія у Загребі. Ініціатором і реалізатором цього задуму від самого початку виступив Алекса Павлешин — голова Товариства української культури в Хорватії.

П’єси Ірванця — не легкий матеріал для перекладача, бо в текстах їхніх літературна мова перемішується з розмовною, а зверху ще й пересипається сленгом і рідко вживаними слівцями. Тому й тривала праця над книжкою довгих вісім років. Та ось роботу завершено, й до рук хорватського читача потрапляє ще один автор iз далекої, невідомої, екзотичної країни України.

23 вересня презентація збірки Олександра Ірванця «П’ять п’єс» пройшла у Центральній бібліотеці Загреба. Та якась незавершеність усе ж відчувається в усій цій історії — адже насправді п’єси пишуться не для книжок, а для реалізації на сцені. В Україні Ірванцева драматургія хоч зрідка, та з’являється на підмостках окремих театрів. Може, тепер дочекаємось прем’єри й у Хорватії?