Коли спрощеним тлумаченням державного двоколора — «лазурова смуга — то небо, а жовта — пшеничне поле» — послуговується домогосподарка, то її можна зрозумiти... Але коли так каже державний дiяч, то, щонайменше, це дивує, до того ж якщо в минулому вiн був високоранговим компартiйним функцiонером. Адже вiн добре пам’ятає, що бiльшовики переслiдували жовтоблакитний стяг i його шанувальникiв, але спокiйно сприйняли в 1991 роцi синьожовтий прапор, хоч i пiд такими ходили українськi нацiоналiсти. Значить, бiльшовики розумiли рiзницю!..
Із загальновiдомих джерел дiзнаємося, що «...жовтий стимулює зiр, мозок i нервову систему, звеселяє, сприяє спiлкуванню». Нелогiчно думати: те, що корисно однiй людинi, однiй родинi, байдуже для всього народу, всiєї держави...
Ми, «маленькi українцi», розумiємо, що «спокiй» — то голуба мрiя всiх диктаторських режимiв. Щоб його досягти, забороняють демонстрацiї протесту чи солiдарностi, маршi незгодних; б’ють журналiстiв i розбивають вiдеоапаратуру, судять газети i телеканали. Кажуть: як коня запряжеш, так i поїдеш; вуздечка має бути на мордi, а наритники — на крупi. Про це i попереджала юна китаянка, про це говорять маститi вченi та експерти. Але пан Л. Кравчук каже, що ми їдемо не туди не тому, що неправильно запрягли, а тому, що не стали державною нацiєю...
Продовження розпочатої логiчної низки думок приведе до причиннонаслiдкового висновку: якщо нацiя не державна, то вона не варта своєї держави i в неї залишається єдиний шлях — повернення в лоно Росiйської iмперiї. Хохол, малорос, мабуть, погодиться з ним, адже он i господiн Путiн так каже; та бiльше, вiн каже, що нас узагалi немає, так — вiдгалузок. Припустимо на мить — для «спокою». Але чи думав про державнiсть нацiї цар Петро Перший, коли погнав Московiю по iмперськiй дорозi? Чи думав про це Дж. Вашингтон, коли воював за незалежнiсть задовго до виникнення нацiї? Але був Вашингтон (!), i мiгранти з усього свiту пiшли за ним. За сприяння кожного наступного президента вони послiдовно i методично об’єднувалися в полiтичну нацiю. І це не аномальнi винятки. У кожнiй країнi свого часу з’являлися свої Вашингтони, Генрiхи, Оттони, Володимири, Богдани, особистий гонор яких збiгався з гонором етнiчним, i їхнi амбiцiї надихали розбудовувати власнi держави та державнi нацiї, не чекаючи висновкiв опитувань (референдумiв). Отже, не вдаючись у деталi української руїни XXI ст., упевнено процитуємо росiйську народну приказку: «Неча на зеркало кивать, коли...» Та, бiльше: клани, якi узурпували владу в Українi, роблять усе, щоб українцi не стали державною нацiєю.
Уже в преамбулi Конституцiї України український народ пiдмiнений «...громадянами всiх нацiональностей», тобто анацiональним населенням. Стаття 10 Конституцiї гарантує державний захист не державнiй українськiй мовi, а мовi меншини... Скiльки подiбних, явних i прихованих бар’єрiв наставлено на шляху українцiв до свого суверенiтету i своєї суверенної держави! На додачу — постiйне дзижчання зусiбiч: «Ви (ми) не такi, як усi решта...». Так, ми не такi, як усi, i це викликає жорстоку мстивiсть «сильних свiту цього». Ось що писав знаменитий сучасник, колишнiй Кравчукiв однопартiєць: «...нинiшнє скорочення населення України є продовженням Голодомору та сталiнськогiтлерiвського геноциду, але не у формi вiйни. Нинi це здiйснюється засобами моральнопсихологiчного терору. Змiнюються форми i методи, але незмiнною залишається мета: очистити територiю України вiд українського народу...» (Ф. Т. Моргун: «Сталiнськогiтлерiвський геноцид українського народу...»). І ми вже знаємо чому? Українцi є нащадками трипiльської археологiчної культури (яка, у свою чергу, була продовженням арiйської), що iснувала сiм тисяч рокiв тому на наших теренах. Цей iсторичний факт опонує мiфiчнiй «богообраностi», якiй лише двi тисячi рокiв. Для збереження статускво користуються сталiнською садистською рекомендацiєю «нема людини — нема проблеми» стосовно цiлого народу. Залишається вивести на свiтло тiньовi сили, щоб побачити, хто винен в українськiй руїнi XXI столiття. Вiд цього залежить такий чинник: збудуємо сильну, дiйсно незалежну нацiональну державу чи розчинимося в космополiтичному населеннi приреченоагонiзуючого глобалiзованого
свiту.
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
