Приборкувачка норовливих

08.09.2010
Приборкувачка норовливих

Ірина Бугрімова та один з її «царів». (Фото з сайту objectiv.tv.)

Наприкінці серпня, у День міста, харківський майдан Ірини Бугрімової мав прикрасити пам’ятник на її честь. Проте не сталося — створений скульптором ескіз не сподобався керівникам мерії. У результаті 100–літній ювілей знаменитої землячки, що відзначався цього року, пройшов у її рідному місті непомітно. Але це ніскільки не затьмарило видатних заслуг унікальної жінки, яка до останнього подиху служила цирковому мистецтву і про яку й досі ходять неймовірні легенди.

 

Балерина, гімнастка, каскадер, циркачка

...Свою четверту доньку відомий харківський ветеринар Микола Бугрімов виховував, як хлопчика, бо все життя мріяв про сина. Її одягали у брюки та сорочки, вчили їздити верхи. Дівчинка керувала дворовою ватагою пацанів, лазила по деревах, тримала на горищі голуб’ятню і запросто допомагала батькові проводити найскладніші операції у ветеринарній клініці. Повний спартанський набір трохи ушляхетнили хіба що заняття у балетній школі, після закінчення якої Ірина навіть вступила до балетної студії Оперного театру. Але дамська ідилія тривала недовго. Дівчина згодом серйозно захопилася спортом: стрибала у воду з вишки, грала у хокей з м’ячем, бігала на ковзанах, а в 1927 році стала чемпіонкою України зі штовхання ядра. Роком пізніше виборола ще один чемпіонський титул, але вже з метання диска і всерйоз замислювалася про кіношну кар’єру каскадера, ганяючи Харковом на мотоциклі.

Останнє захоплення, до речі, й допомогло остаточно визначитися з професією. Якось на стадіоні 18–річна Ірина познайомилася з майже вдвічі старшим за неї спортсменом і мотоциклістом Олександром Буслаєвим. Між молодими людьми спалахнуло романтичне почуття. Вони обручилися, а невдовзі разом придумали цирковий номер «Літаючі сани». Директору Харківського цирку сподобалася запальна ідея закоханих, і він дозволив проводити репетиції під нічним куполом. Робота над ризикованим номером тривала півтора року й увінчалася шаленим успіхом на київській прем’єрі. Але цього Ірині здалося замало. Вона купила коня і придумала новий атракціон — «Вища школа верхової їзди».

Дует Бугрімової та Буслаєва був надзвичайно успішним і приніс парі достаток та славу. Але поступово запальну і непосидючу актрису стала втомлювати одноманітність. Вона шукала новий напрям творчості, знайти який їй допоміг московський керівник державними цирками, запропонувавши взятися за дресирування леопардів. Ірина погодилася, але невдовзі заявила: «Якщо приборкувати, то тільки царя звірів. Давайте мені левів!»

Епоха Гая, Юлія та Цезаря

Своїх перших «кошенят» дресирувальниця назвала Гаєм, Юлієм та Цезарем — на честь улюблених історичних героїв, книгою про яких зачитувалася в дитинстві. Освоїти психологію і повадки норовливих підопічних Ірині допоміг батько, розповівши про всі нюанси характеру і внутрішнього життя цих тварин. «Я своїх левеняток виховувала строго, жодних поблажок, — пригадувала актриса. — Взяла їх на мотузок, ніби собак. Коли їм виповнився рік, поставила за лаштунками невелику клітку і в ній проводила репетиції».

Згодом у цій клітці, довжиною всього 13 метрів, «поселилося» вже 12 гривастих акторів, у кожного з них були своя роль і, звісно ж, непрості повадки. Проте дресирувальниця не визнавала помічників. «Якщо у клітці — так тільки щоб сама, — казала вона. — Ніколи ніхто не стояв у мене за спиною, ні один чоловік. Я другої людини у клітці не визнавала!». Правда, свій перший атракціон під назвою «Коло сміливості» Ірина створила разом зі своїм чоловіком — лев сидів на багажнику мотоцикла, яким керував Буслаєв. Але згодом пара розлучилася, розділила циркове майно, і далі Бугрімова працювала тільки сама.

Її леви виконували неймовірні для того часу номери: ходили по канату, гойдалися з приборкувачкою під куполом цирку, стрибали через вогняне кільце. У глядачів буквально перехоплювало подих, коли величезні хижаки слухняно вкладалися на підлогу, створюючи ефект живої ковдри, а актриса лягала на них, обнімаючи за гриви. В одному з номерів вона годувала їх iз рота у рот. А взагалі кожен атракціон створювався дресирувальницею за всіма законами театрального мистецтва. Навчені «актори» мали свою роль, виступаючи в амплуа романтичних героїв, злодіїв, ледарів, клоунів, зразкових хлопчиків.

Покірність грізних «кошенят» досягалася ціною неймовірних зусиль і час від часу таки давала збої. У 1941 році, наприклад, Юлій звалив Ірину з ніг, а Гай розірвав їй ногу, на яку довелося накласти майже півсотні швів. У 48–му під час виконання трюку «Гойдалки» Таймур вчепився їй зубами у гомілку, а в 55–му Аракс вдарив по руці. Причому так сильно, що три пальці буквально повисли на сухожиллі. Ірина той випадок пригадувала з гіркою іронією: «Згребла їх (пальці) рукою і продовжила номер». З такою ж мужністю вона справилася і з ситуацією, коли під час польських гастролей у 1958 році Гриф зачепив могутньою лапою обличчя, зірвавши у кількох місцях шкіру. «Обличчя залило кров’ю, — розповідала актриса. — Але я тільки обтерла його серветкою і довела номер до кінця. Глядачі аплодували стоячи».

Бували випадки, коли після тяжких травм дресирувальниця розпускала вже натреновану групу, починаючи все спочатку. Але попри все, вона любила своїх підопічних і навіть вважала їх своєю родиною. Більше того, актриса так і не зважилася народити дитину, бо усвідомлювала, що домашні турботи заважатимуть роботі. Рідними чадами для неї були грізні леви. Найулюбленішим вихованцем так і залишився Цезар. Він «прослужив» у цирку рекордний для хвостатого «актора» термін і, як здавалося самій Бугрімовій, захищав її від агресивної «трупи». Усього ж за 45–річну кар’єру пані Ірина виховала 80 гривастих циркачів і востаннє зайшла до них у клітку, коли їй виповнилося вже 66 років.

І у 87 можна танцювати танго

У житті, присвяченому цирку, не знайшлося місця для особистого щастя. Перший чоловік актриси ревнував її до успіху, полюбляв горілку та красивих жінок, що й стало причиною краху творчого та сімейного тандему відомої пари. З другим, акробатом Костянтином Пармакяном, Ірина Бугрімова прожила сім років, але й той не витримав суворого та властолюбного характеру актриси. «Я сама створювала матеріальну базу, і всі чоловіки жили при мені, — з легким жалем пригадувала циркова зірка. — Дім завжди у порядку. І обід вчасно приготований, і сорочки чисті. Але коли дружина заробляє набагато більше (колишня харків’янка заробляла в той час найбільші «циркові» гонорари. — Авт.), чоловік починає балуватися. Я завжди на роботі, на гастролях, а вони...»

Ірина Бугрімова у своїх інтерв’ю не раз зізнавалася, що все своє життя шукала «достойного чоловіка», який би відповідав «її вимогам», але так і не знайшла. Причину пояснювала так: «Мої чоловіки не змогли правильно зрозуміти, що таке я. Вони мені заважали».

А втім, без уваги протилежної статі безстрашна дресирувальниця не залишалася ніколи. «Вона була дуже гарною, підтягнутою, завжди ходила на високих підборах, — пригадує заступник директора Харківського цирку Леонід Спектор, який був особисто знайомий з відомою землячкою. — Коли їй було вже за п’ятдесят, вона промовила фразу, що стала крилатою: «У мене наразі три коханці. Я вважаю, що це не багато і не мало».

Вийшовши на заслужений відпочинок, перша радянська дресирувальниця левів не нудьгувала без роботи — була головою ради ветеранів цирку, брала участь у роботі товариства захисту тварин, приймала іспити у вихованців Московського естрадно–циркового училища, разом з Юрієм Нікуліним домагалася будівництва нового приміщення на Цвєтному бульварі. Про її чудову фізичну форму свідчить і такий факт: у 87 років актриса танцювала вальс на Красній площі й була одноголосно визнана королевою балу, а в 90 (за рік до смерті. — Авт.) востаннє приїздила до рідного міста, яке й раніше відвідувала досить часто. «Під час своїх візитів актриса завжди була присутня на показах, — пригадує Леонід Спектор. — Ірина Бугрімова займала місце в директорській ложі, я представляв знамениту дресирувальницю глядачам. Освітлювальні гармати озорювали її могутнім світлом, публіка реагувала на її присутність оваціями, і на очах Ірини Миколаївни виступали сльози».

Останні роки життя велика циркова актриса прожила сама у двокімнатній московській квартирі з улюбленим котом Нероном, в оточенні плюшевих звірят, колекціонування яких стало її улюбленим хобі. Жалю за тим, що було чи не збулося, вона не відчувала. Навпаки. «Я щаслива людина, — казала пані Ірина на схилі літ, — бо реалізувала все, що мені було дано природою».

 

ДОСЬЄ «УМ»

Ірина Бугрімова

Народилася 13 березня 1910 року в Харкові.

У 1927 році стала чемпіонкою України зі штовхання ядра, а в 1928–му — з метання диска.

1926—1928 рр. навчалася у Харківській торгово–промисловій школі.

У 1969–му і 1979–му отримала звання народної артистки СРСР та Героя Соціалістичної Праці.

У 2000–му нагороджена орденом «За заслуги ІІІ ступеня».

Померла у 2001 році.

У Харкові на її честь назвали майдан перед будинком нового цирку.

  • Феномен Вольвачівни

    Ніхто до сьогодні не знає ні її точної дати народження, ні приблизного року смерті, ні місця поховання. Не дійшло до нашого часу і жодної фотографії чи портрета письменниці, оскільки вона не мала власних дітей і внуків, які могли б зберегти для історії подібні свідчення. >>

  • Хата-мрія Тараса

    Тарас Шевченко прожив коротке і тяжке життя. Він помер у 47 років, з яких 24 припали на кріпацтво, 10 — на заслання і лише 13 років поет був порівняно вільною людиною. >>

  • Рідна мова визволить: Євген Чикаленко 5 років добивався дозволу царської цензури на видання українських книжок

    Наближається 155-та річниця з дня народження мецената Євгена Чикаленка. Чикаленко п’ять років добивався дозволу царської цензури на видання своїх україномовних книжок, оплачував гонорари Бориса Грінченка і допомагав хворому Іванові Франку, уже сам бідуючи. >>

  • Голуба кров

    Королеві Великої Британії Єлизаветі ІІ 21 квітня виповнюється 90 років. За традицією, день народження королеви святкується двічі на рік, тому майже увесь 2016-й у Британії вважається ювілейним. Без сумніву, Єлизавета ІІ на цей час є найвідомішим монархом світу. >>

  • Реставратор нації

    Нещодавно в Музеї шістдесятництва відкрилася виставка «Він бачив крізь час», присвячена видатному історику, культурологу, філософу, археологу, громадському діячеві — Михайлу Юліановичу Брайчевському. Лише найближче оточення вченого знало його ще й як неабиякого поета та художника. >>

  • Мить Слави

    Жива легенда стверджує — допоки Оранта молитиметься за Україну в Софії Київській — незнищенним буде український дух, український народ. Тому й, певно, жодна нація цього світу не має такого сузір’я видатних жіночих постатей, які творили національну та світову історію, зупиняли світове зло, ставали символами незламності людського духу та проривного пасіонарного чину в найкритичніших для народу буревіях історії… >>