«Калкан» у морі!»

06.05.2004
«Калкан» у морі!»

«Не чекали». (Фото автора та Олександра ПАНЕВІНА.)

      ...Ген-ген на обрії, там, де море зливається з небом, з'явилася невиразна цятка. Невдовзі її можна було розгледіти вже навіть без бінокля. Аж цілісінький табун кінських сил, схований під ногами — у моторному відсіку, немов хто вперіщив одночасно сотнею батогів. Залишаючи за кормою білі буруни й пінистий слід, катер помчав хвилями зі швидкістю 30 вузлів (майже 60 кілометрів за годину). А коли згодом збавив хід і, описавши циркуляцію, підійшов до борта моторного човна, ситуація склалась — хоч малюй ще одну картину з класичною назвою. Мається на увазі «Не чекали». А серед тих, кого вкрай пригнічені рибалки аж ніяк не чекали ось тут, за два десятки кілометрів від берега, був і кореспондент «УМ», який того дня разом з прикордонниками вийшов у море на катері морської охорони «Калкан».

 

Гуркіт двигуна «Калкана» для декого погана прикмета

      Свого часу ділянку морського кордону, якою опікується Донецький прикордонний загін, охороняли катери, що приходили з Балаклави й Керчі. А з 2000 року дивізіон катерів морської охорони базується безпосередньо в Маріуполі. Відтоді морські прикордонники на швидкісних катерах «Гриф» та «Калкан» стали невід'ємним атрибутом тутешньої акваторії. А про те, як несуть службу маріупольці, свідчать такі факти. У 2001 році один з «Грифів» був визнаний кращим катером Прикордонних військ України. А не так давно тактична група дивізіону в складі двох катерів несла службу в «гарячій точці» Керченської протоки — біля острова Тузла. І в цих непростих умовах особовий склад продемонстрував високий вишкіл та здатність виконувати поставлені завдання.

      Охороняючи державний кордон, дивізіон катерів також здійснює охорону суден на рейді, протистоїть контрабанді й нелегальній міграції. А ще наводить жах на браконьєрів, плавзасоби яких здебільшого поступаються в швидкості прикордонним катерам.

      ... Причал залишився позаду, і катери на малій швидкості знайомою «стежкою» попрямували до виходу з порту. Гуркіт двигуна на малих обертах ще дозволяє почути голос командира дивізіону катерів морської охорони, капітана третього рангу Віктора Дроніка, який командує нинішнім виходом у море тактичної групи.

      — Головним нашим завданням, безперечно, є охорона державного кордону. І цей плановий вихід має на меті насамперед перевірити дотримання прикордонного режиму. Оскільки  ж йдемо в море разом із представниками рибінспекції, перевірятимемо й діяльність рибопромислових суден. Тобто одночасно ми виконуємо свої завдання, а рибінспектори — свої. Хоча боротьба з тими ж браконьєрами тепер теж є нашим обов'язком. Прикордонники вже отримали повноваження складати протоколи за статтею 85 Адмінкодексу України «Порушення правил використання об'єктів живого світу» і не дають браконьєрам спуску.

      Судна різного розміру й під різними прапорами, які бовваніють на рейді морського порту, поступово зникають за обрієм. А дрібна мжичка, що сипонула згори, схоже, в цей момент виявилася не зайвою, а навіть трохи доречною. Бо ж недарма вирушати в дорогу в дощ вважається гарною прикметою. Зате гуркіт двигуна «Калкана» порушники небезпідставно вважають для себе лихою ознакою.

      — Під час огляду плавзасобів, трапляється, маємо несподівані знахідки, — розповідає Віктор Дронік. — Зовсім недавно зустріли в морі браконьєра із звичним набором засобів лову. Мав на борту 8 сіток, завдовжки 560 метрів, та 150 гаків на осетрові породи риби.Та й це не все. Бо під час огляду особистих речей власника моторного човна виявили й вилучили пістолет із саморобною вставкою під мисливський патрон 12-го калібру. Зброю ми передали міліції на відповідну експертизу і нею та її власником там зацікавилися всерйоз.

      Метою огляду і перевірки відповідних докуметів зустрічних суден є контроль за прикордонним режимом. Адже кожен плавзасіб при виході в море повинен реєструватися, що дозволяє контролювати кількість виходів та повернень до берега, що ще є й питанням безпеки.

Риба шукає, де глибше, а рибалка — подалі від берега

      У команди тральщика, до лівого борту якого невдовзі пришвартувався «Калкан», не було жодних підстав нервувати при появі прикордонників. Судовий та промисловий журнали виявилися в порядку і підтверджували дозвіл на плановий вилов риби. Так само нітрохи не нервували при появі прикордонників і рибалки з місцевого рибколгоспу, які на трьох мотокатерах вийшли в цей район ставити сіті. Хоча, за словами інспектора рибоохорони Миколи Демченка, подібна ідилія спостерігається не завжди.

      — Незаконний вилов, на жаль, не така вже й рідкість. Буває так, що є дозвіл на сіті, а вони кидають у море трал. Або навпаки. Іноді ігнорують дозволений розмір вічок на сітях: замість, приміром, 67 міліметрів використовують 50. А іноді на відверті порушення йдуть і на рибальських судах. Траплялось, у промисловому журналі вказано дозволений вилов до 2 тонн, а на судні — всі 5 чи 6 тонн.

      Як зазначив рибінспектор, протистояти очевидним порушникам не так просто. Адже старі й тихохідні плавзасоби рибоохорони — не рівня техніці браконьєрів. Тому чималі надії покладають на швидкісні катери прикордонників, від яких рідко кому вдається втекти. Але й браконьєри не дрімають, бо вже почали встановлювати на човни по два двигуни «Ямаха» й «Джонсон» по 250 кінських сил.

      Прилади в рубці «Калкана» показують солідну відстань від берега — 22 кілометри. Зовсім неподалік проходить і лінія державного кордону. І саме тут, як виявляється, натрапити на власників плавзасобів, які порушують 85-ту статтю Адмінкодексу України, не така й несподіванка. І коли з густого туману несподівано вигулькує прикордонний катер, найперше, що спадає їм на думку, — мерщій тікати. Причому у різні боки. Саме так вчинили й два моторні човни, силуети яких ледь виднілися над хвилями. Один з «Калканів» пішов услід за втікачем, що був далі, а наш «борт», набравши швидкість 31,5 вузла, не залишив шансів іншому моторному човну.

      Скоцюрблені постаті двох рибалок у гумових плащах та їх кислі обличчя свідчили самі за себе. А коли старший з них піднявся на борт прикордонного катера, з'ясувалося, що у мешканців одного з приморських сіл сусідньої Запорізької області зовсім не було підстав радіти цій зустрічі. Згідно із судовим квитком, плавзасіб та його власник мають дозвіл на вихід у море не далі 5 кілометрів від берега. Причому рибалка добре орієнтувався на відстані. На запитання «Скільки до берега, знаєте?» неохоче, але таки відповів: «Кілометрів двадцять...»

      Цікаво, що подібна обізнаність не випадкова. Нині рідко хто виходить у море без компактного навігаційного приладу «Гармін — 12» (GPS), що його використовують браконьєри у своїх цілях. Завдяки цьому приладу, який завбільшки з мобільний телефон і коштує 200—250 доларів, є чудова можливість не тільки встановлювати власне місцеперебування в безмежному морі. Розумний прилад вміє чітко фіксувати також ті місця, де висипають сіті. І тому без нього й справді, як без рук.

      До речі, в цьому була нагода переконатися на прикладі. З другого «Калкана» доповіли: наздогнали човен, у якому троє невідомих без жодних документів. Сіток немає і божаться, що навігаційного приладу теж катма. Командир дивізіону робить «хід конем» і дає розпорядження — якщо не віддають прилад, буксирувати човен у порт. Через якусь хвилину надходить чергове й очікуване повідомлення «Вилучаю прилад».

      Тобто розлучаються браконьєри з приладом, без якого шукати в морі виставлені сіті — що голку в копиці сіна, дуже неохоче і тільки тоді, коли діватися вже нікуди. А на порушника тепер чекає ще одна малоприємна зустріч з прикордонниками та рибінспекторами — вже на березі, де подальшу долю вилученого та його власника вирішуватиме суд.

 Сім сіток під кілем!

      Свою поведінку рибалки, які нехтують відповідним дозволом і виходять далеко в море, пояснюють просто. Мовляв, у прибережній зоні можна зловити хіба тільки дідька лисого. Тому й витрачають пальне та час і йдуть за десятки кілометрів від берега. І саме тут, де на перший погляд не ковзало хвилями дно човна, нерідко доводиться зустрічати виставлені сіті. Іноді браконьєри навіть не маскуються й позначають сіті своєрідними поплавками у вигляді звичайнісіньких пластикових пляшок. Щоправда, й розгледіти ту ж пляшку, що сторчма хитається між хвилями, не так просто. Утім подібні складнощі, схоже, не для прикордонників — з «Калкана» помітили трохи притоплений «поплавок» і невдовзі матроси, зачепивши багром мотузку, взялися витягати довжелезну сітку.

      Сітка виявилася важкуватою. І не тільки через набиті піском пластикові пляшки, що використовувалися, як грузила. Буквально через кожні пару метрів сітки на борт піднімаються й «полонені» великі пеленгаси. А також зовсім маленькі осетри. Один, потім ще один, іще...

      До осетрових підвищена увага. У випадку, якщо вони ще живі, прикордонники й рибінспектори обов'язково повертають їх у море. От і цього разу після того, як обережно визволили молодняк з сіті, під примовляння «Більше не попадайся!» осетри, змахнуши на прощання хвостами, зникають у глибині.

      Невдовзі вже вся «нічия» сітка лежить на борту катера. Залишається сподіватися, що невдовзі пощастить зустрітися і з її господарем. Хоча у цьому випадку довести його причетність до вилову пеленгасу та варварського знищення молодняка осетру буде проблематично. В морі, як і скрізь, діє той самий неписаний закон — «Не впійманий — не злодій». Саме тому злісні порушники під час зустрічі з прикордонниками нерідко в першу чергу намагаються звільнитися від речових доказів — за борт кидають і сіті, і повні мішки риби.

      Та бувають і такі, хто прикидається відвертими дурниками й удають, що не розуміють, чому до них «чіпляються». Один з таких власників човна — без сіток, але iз солідною кількістю пеленгаса, дуже дивувався увазі до власної персони.

      — Вийшов у море, зустрів рибалок і купив у них рибу. Заплатив сто гривень. Хотів на березі перепродати й на цьому хоч щось «наварити», аби було на бензин...

      Інший — теж без сіток і без риби — запевняв, що за десяток кілометрів від берега опинився тільки задля прогулянки. А до незаконного рибного промислу, каже, не має ніякого відношення та інтересу.

Не кожному дається право ходити першими милями держави

      І все ж браконьєри, з якими доводиться часто-густо зустрічатися, не головне, задля чого прикордонні катери виходять у море. Першочерговим завданням таки залишається охорона державного кордону. І саме для такої служби до військовослужбовців значно підвищені вимоги. До прикордонних військ, що завжди вважались елітними, потрапити не так просто. Відбір дуже ретельний і тому офіцерам гріх скаржитись на матросів, які після піврічного перебування в навчальному загоні далі вже несуть службу безпосередньо в дивізіоні катерів морської охорони. А дехто з них не проти пов'язати свою долю із військовою службою й надалі. Один із них матрос Юрій Плюта, який призивався з Херсонщини.

      — Я виріс на березі Дніпра і тому й на морі почуваюся в своїй стихії. Вважаю, що із службою мені пощастило, адже, окрім морської романтики, ми ще маємо можливість отримати тут серйозну підготовку. Я особисто відчув — це моє і тому маю намір після закінчення строкової служби вступати до військово-морського інституту. Хоча, звісно, щоб стати морським офіцером, треба ще багато готуватися і вчитися.

      Якщо серед матросів дивізіону катерів морської охорони немає випадкових людей, то серед офіцерів — тим паче. Всі вони мають відповідну підготовку та досвід, що й дозволяє перебувати на перших морських милях держави. Приміром, командир взводу катерів Вадим Виноградов, який виріс у сім'ї морського офіцера, де ці традиції передаються з покоління в покоління.

      Як розповідає Вадим Виноградов, планові виходи в море — тільки видима верхівка айсберга служби на кордоні. Адже її специфіка передбачає й несподівані виходи по тривозі будь-якої години чи погоди для огляду суден чи рятування людей, човни яких у негоду зносить у відкрите море.

      За інформацією керівника прес-служби Донецького прикордонного загону Едуарда Нікітенка, тільки з початку нинішнього року зусиллями особового складу дивізіону катерів морської охорони затримано й вилучено понад тонну незаконно виловленої риби, що після рішення суду передається дитячим будинкам, лікарням тощо. Знищено майже 20 кілометрів безгоспних сіток. За порушення прикордонного режиму притягнуто до відповідальності близько 200 громадян. Оглянуто понад 300 українських та іноземних суден. Врятовано життя трьох людей, які опинилися бранцями морських хвиль.

      Наведені цифри тільки ще раз підтверджують, з чого саме складаються будні морських прикордонників. Як і те, що перші морські милі держави перебувають під постійним контролем та наглядом швидкісних катерів з добре навченими і вишколеними командами на бортах.

  • Коли вона не працює...

    Дочка Шона Карра, більше відомого як зятя Юлії Тимошенко, трохи підпсувала «страждально–войовничий» імідж своєї непрямої «бабусі». Завдяки їй усі дізналися, що торік Юля Володимирівна непогано відпочила в Іспанії. А сайту «Таблоїд» стало відомо, що за свій кількатижневий релакс Тимошенко платила по 7 тисяч євро за добу. >>

  • На небезпечно малій висоті

    «Ти диви: тут як на авторинку, — двоє друзів роздивлялися літаки з парку «антонівської» авіакомпанії, що стояли в ряд один біля одного. — Напишемо внизу: не битий, не шпакльований, один господар...». >>

  • Смугаста, мов Тигр

    «Хобі, що стало стихійним лихом» — так називає своє захоплення прогнозуванням погоди відомий волинський журналіст і письменник Володимир Лис. Займається він цією справою понад двадцять років. Перший свій прогноз склав у 1989 році, й відтоді щороку тисячі людей у всіх куточках України чекають «погоди від Володимира Лиса». Хоч Володимир Савич попереджає, що прогноз він складає винятково для Волині, відтак його передбачення «діє» в радіусі 150 кілометрів. >>

  • Віщий бабак

    ...Густа завіса хмар над Гайдарами, що на Харківщині, і непримне мрячіння дрібного дощу принесли добру звістку. Новий український синоптик Тимко II не побачив учора власну тінь. Це означає, що весна в наших краях буде ранньою і теплою. Отже, зимі вже недовго залишилося... >>

  • Медові ріки на Дніпрових берегах

    Сьогодні цивілізований світ не хоче їсти цукор і лікуватися хімією — він повертається до тисячолітніх джерел життя і обирає... мед. На всіх континентах «нектар богів» стає рушієм харчового, сільськогосподарського, фармацевтичного, косметичного виробництва. Продукти бджільництва тепер в усьому — в помадах, хлібі, інгаляторах, жувальних гумках, мазях, вині... Україна у «медових справах» задніх не пасе: за виробництвом меду ми — перші в Європі й п’яті у світі. В нас прадавня культура бджільництва й надзвичайні економічні перспективи. Мед може і повинен стати світовим брендом української нації — таким як французький сир і вино чи російська горілка. І світ уже дав нам картбланш: у 2013 році до України з’їдуться на конгрес бджолярі з усіх куточків планети. Адже на цьогорічному всесвітньому форумі у Франції ми переконали усіх: Україна — медовий край. Як це відбувалося, бачила і «Україна молода». >>

  • Імітація навколо «саркофага»

    «Нове чорнобильське «Укриття» захистить Україну і світ!» Відтоді, як цей захоплений вигук пролунав над країнами і континентами, світ завмер в очікуванні небаченої конструкції завдовжки 257, завширшки 150 і у висоту — майже 110 метрів... Минув не один термін завершення будівництва цього дива, а нас як захищав, так і захищає від отих клятих радіонуклідів трохи підрихтований старенький саркофаг, зведений усього за півроку без зайвих гасел і обіцянок.
    Що ми зазвичай чуємо і читаємо про Чорнобиль? Безневинні сенсації на кшталт двоголових телят (трьох–чотирьох — потрібне підкреслити) чи одноголових самоселів, байки про мертве місто Прип’ять і дивне захоплення екскурсіями в епіцентр трагедії. Як і раніше колеги–журналісти, геройськи напнувши груди, з мікрофоном і блокнотом рвуться до зруйнованого реактора, аби й собі «засвітитися» в чорнобильській зоні... Вся ця екзотика була й буде. Ось тільки «за кадром», як завжди, залишаються досить делікатні соціально–економічні і фінансові проблеми Чорнобиля, які не такі показні на вигляд і надто складні для газетно–телевізійних матеріалів, а тим паче для сприйняття пересічними громадянами. До цих проблем докопатися не так просто, та й кому це потрібно? Не розпорошуючись на всі чорнобильські проекти, уважніше придивимось до найбільш «уживаної» теми останніх років — заплановане будівництво нового «Укриття», або НБК (нового безпечного конфайнменту). Ось перше–ліпше повідомлення з посиланням на члена групи радників ЄБРР із чорнобильського проекту, академіка Валерія Кухаря: «На жаль, усі плани досі не виконували, та є надія, що до 2012 року ми отримаємо «Укриття»–2»... >>