«Чи не досить дискредитувати свiй народ?»

12.08.2010

На жаль, вiдома формула «Вибори закiнчилися — вибори почалися», що характеризує неперервнiсть полiтичних змагань, пiсля президентських виборiв 2010 року дала збiй. Зазнавши поразки, опозицiйнi сили не взялися вирiшувати, що робити далi, а зациклилися на риторичному запитаннi «Хто винен?». Найчастiше винним у поразцi «виявляється» сам народ, який буцiмто має патологiчнi ментальнi вади...

Проте осмiяна українська «хатоскрайнiсть» є не генетичною патологiєю, а набутою рисою поведiнки, як спосiб виживання у несприятливих умовах. Як тiльки виникала нагода, вiльнолюбний дух виходив назовнi... Коли Богдан Хмельницький чiтко сформулював мету боротьби i, виявивши талант органiзатора, створив iз селян боєздатне вiйсько, Україна заявила про себе на весь свiт i була близька до європейського ренесансу... В армiї Махна було в окремi перiоди 50 тис. активних багнетiв i шабель (за О. Субтельним); вона робила далекi рейди, розвiнчуючи мiф про патологiчну прив’язанiсть до власної стрiхи. А по всiй Українi буяли ще сотнi повстань, діяли десятки тисяч повстанцiв. Придушила їх не тiльки збройна сила Червоної армiї, а можливо, передусiм мистецтво хуцпи (з iдиш — вершина цинiзму й нахабства), яким досконало володiли комунобiльшовицькi бонзи...

Історичнi факти не виправдовують тiєї модної характери­стики українцiв як нацiї, вони лише пiдкреслюють трагiзм вiдсутностi фактора тяжiння — держави — i важливiсть ролi лiдера... У формально незалежнiй Українi зразка 1991 року не виявилося яскравого лiдера нацiонального масштабу, а полiтичнi пiдмостки Майдану 2004 року окупували «любi друзi» — асистенти «нiчних каганiв», а самi кагани отримали високi державнi посади й використовували їх легально, показово сварилися, дискредитували незалежнiсть, полiтику, демократiю, державу...

І знову постає актуальним висловлювання класика: «Ми уявляли собi його (народ. — Авт.)... свiдомим своїх iнтересiв i готовим змагатися за своє майбутнє. Ми не бачили, що без полiтичного виховання, якого в нього менше, нiж у всiх iнших народiв, вiн приречений був по нетривалому пiднесеннi знову скоритися силам минулого». (Генрiх Манн, «Вiрнопiдданий», 1914 р.)». Реванш Януковича — яскрава iлюстрацiя цього генiального висновку.

Подальша доля народу i його держави залежатиме вiд того, чи зможуть нацiональнi полiтики вiдiрватися вiд дрiбних сутичок iз зухвало–брутальною владою українофобiв, чи зможуть вони переключитися на полiтичне виховання i органiзацiю громадян для пiдготовки потужного контрнаступу. Зойки на зразок «всьо пропало» панiчнi й неправдивi. Не може пропасти те, чого ще не було... А не було в нас головного — критичної маси активного елiтарного прошарку, не було нацiональних реформ, не було пробудження глибинного бунтарського духу, реабiлiтованого нацiонального виховання, не було реальної незалежностi й суверенiтету. Усе це належить здобути, зробити, очистившись вiд псевдодемократичних гасел, згуртувавши нацiю навколо зрозумiлих нацiональних iнтересiв i дiйсно нацiональної елiти, радикалiзувавши суспiльство проти неволi. Показником нацiональної свiдомостi може стати ставлення до явних i прихованих п’ятих колон. КПУ такою не є. Це явна ворожа команда, яка за незрозумiлих причин досi не постала перед судом, незважаючи на те, що є нащадком i послiдовником мiжнародної iдейно–терористичної органiзацiї... Якось випав iз поля зору один з основних постулатiв «Манiфесту комунiстичної партiї» — диктатура пролетарiату. Цей постулат стараннями бiльшовицьких комiсарiв розколов суспiльство на «хороших робiтникiв» i «поганих» селян. Чому двiйник нацизму (i виник на тих же теренах, i дiяв такими ж людиножерськими методами, i так само зазiхав на свiтове панування) уник заслуженої кари?! Це один iз головних загадкових феноменiв сучасного свiтоустрою...

Чи не в штучно скаламученому станi живе Україна всi останнi 19 рокiв?! Як не сумно, трiумфатор Майдану 2004 року В. Ющенко пiдняв рукавичку виклику на дуель, кинуту Ю. Ти­мошенко, i їхня п’ятирiчна мiжусобна публiчна сварка дискредитувала iдеї Майдану, вичавила сили народу, випустивши пару високого тиску. І це призвело до нинiшнього стану, нацiя знову лежить знесилена i байдужа — приходь, бери... І вiн прийшов i не бере, а хапає, стреножує, iнодi вальяжно роздає «пряники», частiше — стусани, поспiхом i безупинно затягує налигач (доки народ не отямився вiд дрiмоти), щоб якнайближче пiдтягти пiд стiни Кремля. Слабо захвилювавшись, «опозицiонери» запустили слiвце «очищення». А що очищати?.. Хiба можна очистити болото?.. І для чого, хiба опозицiя (об’єднана) має програму державного будiвництва, альтернативу профанацiї незалежностi, повзучiй Руїнi й поверненню України в iмперське ярмо?! Ця «корова» ялова ще з часiв «конструктивної опозицiї», тож коли в 2004 роцi за потужної пiдтримки народу прийшла до влади, не змогла запропонувати нiчого iншого, як балаган бутафорної нанайської боротьби. А команда, що прийшла, не соромиться вiдкрито користуватися хуцпою. Говорячи про демократiю, кнопками бiльшостi у Верховнiй Радi пiсля скороченої процедури готує законодавче забезпечення диктатури особи i втрати незалежностi... Обiцяючи дешевий газ, готували пiдвищення тарифiв для населення; харкiвська газова атака призначена для прикриття здачi Севастополя... Можливо, ми ще не знаємо всього зверхнахабства сторiн, що домовилися.

Остаточно втративши будь–який вплив на перебiг подiй, опозицiя знову заговорила, що винен сам народ... Чи не досить дискредитувати свiй народ?! Могутнiй лев — цар звiрiв, потрапивши в неволю, покiрно виконує на аренi цирку команди дресирувальника... Хто i як дресирує народ, теж «не треба ходити до ворожки», — цим займаються 24 години на добу, 365 дiб на рiк майже всi телеканали, майстерно, за допомогою спецiальних психоментальних технологiй, формуючи в українському тiлi свiдомiсть хохла, малороса, космополiта. Але народ, у масi, не знає, хто володiє цiєю велетенською машиною промивання мiзкiв, не знає, чиє замовлення вона виконує, сприймаючи (за їхнiми ж впливами) це злодiйство як вислiд незалежностi...

Анатолiй ЛЮДВИНСЬКИЙ
Полтава

  • Аби жолуді, а до дуба — байдуже...

    Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>

  • Яйце, прапор і безсмертна душа

    На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>

  • Історія повторюється і вчить

    Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>

  • Прийми, загарбнику, нашi дари...

    Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>

  • Фальшива назва держави

    Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>