Шлях до пус­т­ки

Шлях до пус­т­ки

У Мо­нас­ти­ри­щі Чер­кась­кої об­лас­ті на се­сії ра­йо­н­ної ра­ди, де роз­г­ля­да­ли хід ви­ко­нан­ня «Прог­ра­ми роз­вит­ку сіль­сь­ко­го гос­по­дар­с­т­ва» та «Прог­ра­ми роз­вит­ку со­ці­аль­ної сфе­ри се­ла», схва­ле­ні рік то­му, не зміг вис­ту­пи­ти жо­ден із за­пи­са­них ора­то­рів. Бо до три­бу­ни рва­ли­ся ті, ко­го до пе­чі­нок діс­та­ло все, що ді­єть­ся сьо­год­ні на се­лі. Вис­туп прак­тич­но кож­но­го з де­пу­та­тів ра­йо­н­ної ра­ди був кри­ком ду­ші: се­ла вми­ра­ють, а се­ля­ни в по­шу­ках ро­бо­ти їдуть у чу­жі краї, за­ли­ша­ю­чи сім'ї та ді­тей. «Я п'ятий рік го­ло­вую, але впер­ше на­ші де­пу­та­ти так ак­тив­но вис­ту­па­ли. Лю­дям на­бо­лі­ло», — про­ко­мен­ту­вав «УМ» го­ло­ва рай­ра­ди Олек­сандр Бой­ко.

«Мо­бі­лі­за­ція» до­я­рок

«Мо­бі­лі­за­ція» до­я­рок

Те­пер до­яр­ка з Пол­тав­щи­ни Ні­на Ми­хай­лен­ко ні­ко­ли не за­гу­бить­ся у нет­рях рід­ної фер­ми, ад­же має опе­ра­тив­ний зв'язок — «мо­біл­ку», яку їй по­да­ру­ва­ли зав­дя­ки її «пі­до­піч­ним», тоб­то ко­ро­вам. Як по­ві­дом­ляє УНІ­АН, та­ким чи­ном у сіль­сь­ко­гос­по­дар­сь­ко­му ви­роб­ни­чо­му ко­о­пе­ра­ти­ві «Пе­ре­мо­га» в се­лі Кле­па­чі Хо­роль­сь­ко­го ра­йо­ну за­о­хо­чу­ють кра­щих до­я­рок ро­ку. Так, па­ні Ні­на по­сі­ла пер­ше міс­це за кіль­кіс­тю на­до­є­но­го мо­ло­ка — ми­ну­ло­го ро­ку її ре­корд по гос­по­дар­с­т­ву ста­но­вив по 4195 кі­лог­ра­мів мо­ло­ка від од­ні­єї ко­ро­ви.

Сир­це­вий ді­а­бет,

Сир­це­вий ді­а­бет,

Із 192 ціл­ком ро­бо­чих цук­ро­вих за­во­дів, які пра­цю­ва­ли ще кіль­ка ро­ків то­му, сьо­год­ні в Ук­ра­ї­ні за­ли­ши­ло­ся 140. «34 під­п­ри­єм­с­т­ва вже де­мон­то­ва­ні», — кон­с­та­ту­вав на прес-кон­фе­рен­ції у п'ят­ни­цю Єв­ген Лав­ров, го­ло­ва Дер­жав­но­го де­пар­та­мен­ту про­до­воль­с­т­ва Мі­наг­ро­по­лі­ти­ки. Ще близь­ко 20 за­во­дів, за йо­го сло­ва­ми, влас­ни­ки са­ме за­раз ак­тив­но рі­жуть і зда­ють на ме­та­лоб­рухт. А це оз­на­чає, що у по­над 50 тра­ди­цій­но «со­лод­ких» міс­теч­ках Ук­ра­ї­ни цук­ро­ва­ри з ді­да-пра­ді­да за­ли­ши­ли­ся не прос­то без ро­бо­ти, а й без теп­ла, світ­ла, шкіл і са­доч­ків, сло­вом, без жод­них за­со­бів для іс­ну­ван­ня, ад­же сис­те­ма пра­цю­ва­ла так, що жит­тя міс­це­вих меш­кан­ців пов­ніс­тю за­ле­жа­ло від ро­бо­ти бу­ря­ко­пе­ре­роб­но­го за­во­ду.

Всі статті рубрики