Сир­це­вий ді­а­бет,

      Із 192 ціл­ком ро­бо­чих цук­ро­вих за­во­дів, які пра­цю­ва­ли ще кіль­ка ро­ків то­му, сьо­год­ні в Ук­ра­ї­ні за­ли­ши­ло­ся 140. «34 під­п­ри­єм­с­т­ва вже де­мон­то­ва­ні», — кон­с­та­ту­вав на прес-кон­фе­рен­ції у п'ят­ни­цю Єв­ген Лав­ров, го­ло­ва Дер­жав­но­го де­пар­та­мен­ту про­до­воль­с­т­ва Мі­наг­ро­по­лі­ти­ки. Ще близь­ко 20 за­во­дів, за йо­го сло­ва­ми, влас­ни­ки са­ме за­раз ак­тив­но рі­жуть і зда­ють на ме­та­лоб­рухт. А це оз­на­чає, що у по­над 50 тра­ди­цій­но «со­лод­ких» міс­теч­ках Ук­ра­ї­ни цук­ро­ва­ри з ді­да-пра­ді­да за­ли­ши­ли­ся не прос­то без ро­бо­ти, а й без теп­ла, світ­ла, шкіл і са­доч­ків, сло­вом, без жод­них за­со­бів для іс­ну­ван­ня, ад­же сис­те­ма пра­цю­ва­ла так, що жит­тя міс­це­вих меш­кан­ців пов­ніс­тю за­ле­жа­ло від ро­бо­ти бу­ря­ко­пе­ре­роб­но­го за­во­ду.

Усіх ста­рих — на брухт?

      У ми­ну­ло­му ро­ці пра­цю­ва­ло ли­ше 121 цук­ро­ве під­п­ри­єм­с­т­во. Ще 19 бу­ли го­то­ві до ро­бо­ти, але не «за­пус­ка­ли­ся» че­рез від­сут­ність си­ро­ви­ни. Брак бу­ря­ків — го­лов­на проб­ле­ма тих цук­ро­за­во­дів, за яки­ми не сто­ять влас­ни­ки, за­ці­кав­ле­ні в пе­ре­роб­ці трос­тин­но­го сир­цю. «Я прог­но­зую, що най­б­лиж­чі три ро­ки бу­де за­ро­бі­ток не на цук­рі, а на цук­ро­вих бу­ря­ках», — ка­же в.о. го­ло­ви асо­ці­а­ції «Ук­р­цу­кор» Пет­ро Бо­ри­сюк. За йо­го сло­ва­ми, уже то­рік як ні­ко­ли охо­че за си­ро­ви­ну пла­ти­ли жи­ві гро­ші — за кош­ти за­ку­пи­ли біль­ше по­ло­ви­ни ви­ро­ще­них бу­ря­ків, при­чо­му ці­на вип­рав­до­ву­ва­ла вит­ра­ти. «Мі­ні­маль­ну ці­ну ми на­пи­са­ли 165, а се­ред­ня за­ку­пі­вель­на то­рік бу­ла у ме­жах 180 гри­вень за од­ну тон­ну бу­ря­ків», — заз­на­чає Пет­ро Гри­го­ро­вич.

      Про­те гос­по­дар­с­т­ва не ду­же охо­че сі­ють бу­ря­ки. Ста­ном на п'ят­ни­цю ни­ми за­сі­я­ли 684,8 ти­ся­чі гек­та­рів, або 76 від­сот­ків від прог­но­зова­них площ. За під­ра­хун­ка­ми «Ук­р­цук­ру», на­віть як­що се­ля­ни вико­на­ють план по пло­щах і уро­жайність со­лод­ких ко­ре­нів бу­де не ниж­чою, ніж то­рік, — тоб­то 200 цен­т­не­рів з гек­та­ра, Ук­ра­ї­на не змо­же за­до­воль­ни­ти влас­ні пот­ре­би в бу­ря­ко­во­му цук­рі. «Ми не ма­ти­ме­мо більш ніж 16 міль­йо­нів тонн бу­ря­ків і 1,8 міль­йо­на тонн цук­ру», — від­з­на­ча­ють в асо­ці­а­ції, а от­же, до річ­ної пот­ре­би (ми з'їда­є­мо близь­ко 2 міль­йо­нів тонн «со­лод­ко­го» на рік) бра­ку­ва­ти­ме мі­ні­мум 200 ти­сяч. Їх до­ве­деть­ся пок­ри­ва­ти тра­ди­цій­но — кон­т­ра­бан­дою та офі­цій­но ім­пор­то­ва­ним сир­цем.

      А як­що не­має си­ро­ви­ни, не вар­то ди­ву­ва­ти­ся, що під­п­ри­єм­с­т­ва зу­пи­ня­ють­ся. Особ­ли­во пос­т­раж­да­ли тра­ди­цій­но цук­ро­ві ре­гі­о­ни. Так, 16 цук­ро­за­во­дів не пра­цю­ва­ли то­рік на Він­нич­чи­ні, 13 — на Чер­ка­щи­ні, 9 — на Сум­щи­ні, 8 — у Хмель­ниць­кій і 6 — у Кі­ро­вог­рад­сь­кій об­лас­тях. При­чо­му 10 чер­кась­ких, 7 сум­сь­ких, по 5 хмель­ниць­ких і він­ниць­ких бу­ря­ко­пе­ре­роб­них під­п­ри­ємств уже ні­ко­ли не за­пус­тять­ся — їх­нє об­лад­нан­ня по­рі­за­ли і про­да­ли  не­ві­до­мо  кому.

      В «Ук­р­цук­рі» вті­ша­ють тим, що «ви­рі­за­ють» пе­ре­важ­но ста­рі й неве­ли­кі за сво­єю по­туж­ніс­тю за­во­ди. По­ки що. «Це під­п­ри­єм­с­т­ва, яким біль­ше ста ро­ків — з 1820 ро­ку до1900 ро­ку за­пус­ку, — ка­же Пет­ро Бо­ри­сюк. — Але є й но­вий 6-ти­сяч­ний за­вод, Де­раж­нян­сь­кий, роз­та­шо­ва­ний під Мол­до­вою, де не­має зо­ни, не­має цук­ро­вих бу­ря­ків». На їх­ньо­му міс­ці за­ли­ша­ють­ся ру­ї­ни-сті­ни — ні­мий «пам'ят­ник» тій ко­лиш­ній сла­ві Ук­ра­ї­ни як цук­ро­вої дер­жа­ви. Ад­же ще в 1990 ро­ці на­ші кол­гос­пи та рад­гос­пи сі­я­ли 1,4 міль­йо­на гек­та­рів бу­ря­ків, зав­дя­ки чо­му УРСР вхо­ди­ла до п'ятір­ки сві­то­вих ви­роб­ни­ків бу­ря­ко­во­го цук­ру. 5 міль­йо­нів «со­лод­ко­го» з бу­ря­ків плюс 2-2,5 міль­йо­на тонн пе­ре­роб­ле­но­го трос­тин­но­го сир­цю — та­ки­ми бу­ли по­туж­нос­ті ни­ні то­таль­но по­руй­но­ва­ної га­лу­зі.

Хай то­бі грець, зно­ву си­рець

      Го­лов­ним во­ро­гом бу­ря­ків­ни­ків вва­жа­ють сут­тє­во де­шев­ший трос­тин­ний цу­кор. За да­ни­ми Дер­ж­мит­с­луж­би, в 2003 ро­ці Ук­ра­ї­на ім­пор­ту­ва­ла 1 міль­йон 523 ти­ся­чі тонн цук­ру-сир­цю, го­то­во­го цук­ру з сир­цю і сир­це­вих цук­ро­вих си­ро­пів. Ду­же час­то та­ка си­ро­ви­на пот­рап­ляє в Ук­ра­ї­ну без спла­ти ми­та, а зав­дя­ки піль­го­вій кво­ті, яку «де­ри­ба­нять» між со­бою наб­ли­же­ні до ви­ко­нав­чої вла­ди ко­мер­цій­ні струк­ту­ри, че­рез віль­ні еко­но­міч­ні зо­ни та кон­т­ра­бан­д­ним шля­хом. То­му не вар­то ди­ву­ва­ти­ся, що з 1022 ти­сяч тонн сир­цю, за­ве­зе­них за да­валь­ниць­кою схе­мою (тоб­то на умо­вах, що їх пе­ре­роб­лять в Ук­ра­ї­ні і про­да­дуть на­зад, за кор­дон), бу­ло ек­с­пор­то­ва­но ли­ше 735 ти­сяч, а реш­та, май­же 300 ти­сяч тонн, «осі­ла» на внут­ріш­ньо­му рин­ку, дем­пін­гу­ю­чи ці­ну на сут­тє­во до­рож­чий (за со­бі­вар­тіс­тю) бу­ря­ко­вий цу­кор.

      Та­ким чи­ном, ми­ну­лий се­зон біль­шість бу­ря­ко­пе­ре­роб­ни­ків за­кін­чи­ли зі збит­ка­ми. На­віть сьо­год­ні уря­ду не вда­ло­ся за­без­пе­чи­ти умови, щоб ці під­п­ри­єм­с­т­ва про­да­ва­ли бі­лий цу­кор рен­та­бель­но — хо­ча б за вста­нов­ле­ною Ка­бі­не­том Мініс­т­рів мі­ні­маль­ною ці­ною, що ста­но­вить 2 грив­ні 37 ко­пі­йок за кі­лог­рам. Ста­ном на 22 квіт­ня се­ред­ня оп­то­ва ці­на по Ук­ра­ї­ні ся­га­ла всьо­го ... 2 грив­ні 30 ко­пі­йок. «Де­я­кі ком­па­нії за ре­зуль­та­та­ми ро­бо­ти в 2003 ро­ці піш­ли з рин­ку, — кон­с­та­тує Сер­гій Фе­до­рен­ко, пре­зи­дент кон­цер­ну «Ук­р­рос». — Ха­ос, від­сут­ність будь-яких пра­вил зму­си­ли їх пі­ти. Біль­шість із них зазна­ла збит­кiв».

      «Тиск трос­тин­но­го цук­ру на внут­ріш­ній ри­нок до­сить силь­ний — виз­нає в.о. го­ло­ви Ук­р­цук­ру. — Він сьо­год­ні скла­дає ва­го­му час­т­ку — в ме­жах 6-7 міль­йо­нів тонн, які мо­жуть над­хо­ди­ти в Ук­ра­ї­ну за ці­ною 200 до­ла­рів за тон­ну». Зро­зу­мі­ло, що для ве­ли­ко­го біз­не­су ці­на 1 грив­ня 66 ко­пі­йок за кі­лог­рам знач­но при­ваб­ли­ві­ша, ніж уря­до­ва 2,37. То­му на­віть не­що­дав­но вве­де­на за­бо­ро­на на ім­порт цук­ру-сир­цю і си­ро­пів із Гру­зії, Ро­сії та вста­нов­лен­ня більш жор­с­т­ко­го ре­жи­му з Бі­ло­рус­сю та Мол­до­вою не змо­же зак­ри­ти всі по­тен­цій­ні сир­це­ві «дір­ки» на ук­ра­їн­сь­ко­му кор­до­ні. За сло­ва­ми Пет­ра Бо­ри­сю­ка, в Ук­р­цук­рі по­бо­ю­ють­ся, що на на­шу те­ри­то­рію та­ки пот­ра­пить де­щи­ця із 200 ти­сяч тонн поль­сь­ко­го сир­це­во­го цук­ру та 65 ти­сяч ли­тов­сь­ко­го, то­го са­мо­го, який Поль­ща і Лит­ва ма­ють ек­с­пор­ту­ва­ти зі сво­єї те­ри­то­рії пе­ред вход­жен­ням у  Єв­ро­пей­сь­кий Со­юз, тоб­то до 1 трав­ня.

Мо­ра­то­рій  на де­мон­таж не­мож­ли­вий?

      Утім бу­ря­ків­ниц­т­во «уби­ває» не стіль­ки си­рець (ми ж йо­го ра­ні­ше пе­ре­роб­ля­ли 2,5 міль­йо­на, і ні­чо­го — він не за­ва­жав), скіль­ки від­сут­ність про­ра­хо­ва­ної про­тек­ці­о­ніс­т­сь­кої по­лі­ти­ки що­до ук­ра­їн­сь­ко­го ви­роб­ни­ка і, нав­па­ки, при­сут­ність по­туж­но­го сир­це­во­го ло­бі в пар­ла­мен­ті, Ад­мі­ніс­т­ра­ції Пре­зи­ден­та та Ка­бі­не­ті Мі­ніс­т­рів. От і ви­хо­дить, що уря­дов­ці по­мі­ча­ють сир­це­ву проб­ле­му аж на­вес­ні, ко­ли на­пів­ле­галь­на трос­ти­на уже дав­но «роз­чи­ни­ла­ся» в бу­ря­ко­во­му рин­ку. А отже, всі, хто хо­тів, на ній уже своє за­ро­би­ли.

      Впли­ва­ти на влас­ни­ків бу­ря­ко­пе­ре­роб­них під­п­ри­ємств, які зни­щу­ють га­лузь із блис­ка­вич­ною швид­кіс­тю, вла­да та­кож не мо­же. «На цук­ро­вих за­во­дах уже прой­ш­ло три ра­ун­ди пе­реп­ро­да­жу, то­му впли­ну­ти на цей про­цес склад­но, — вва­жає Пет­ро Бо­ри­сюк. — Та­кі під­п­ри­єм­с­т­ва є куп­ле­ни­ми на тор­гах, є при­ват­ною влас­ніс­тю пев­ної струк­ту­ри чи лю­ди­ни, яка ро­бить що вва­жає за пот­ріб­не. На­чаль­ник дер­ж­де­пу про­до­воль­с­т­ва Єв­ген Лав­ров роз­повiдає, як сам був на двох під­п­ри­єм­с­т­вах Тер­но­піль­сь­кої об­лас­ті — у Чор­т­ко­ві та на «По­діл­лі», де тіль­ки прин­ци­по­вість ро­біт­ни­ків, які взя­ли за­во­ди під влас­ну охо­ро­ну, не дає їхнiм власникам роз­рі­за­ти і ви­вез­ти об­лад­нан­ня брух­том.

      Щоп­рав­да, шля­хи, як при­пи­ни­ти со­ці­аль­но не­без­печ­не ни­щен­ня га­лу­зі, в Мі­наг­ро­по­лі­ти­ки та­ки шу­ка­ють. «Кон­с­ти­ту­ці­єю пе­ред­ба­чено, що Вер­хов­на Ра­да мо­же прий­ня­ти за­кон про за­бо­ро­ну де­мон­та­жу що­до під­п­ри­єм­с­т­ва, яке для дер­жа­ви є стра­те­гіч­но важ­ли­вим. Сьо­год­ні про­ект та­ко­го за­ко­ну го­тує Мі­ніс­тер­с­т­во юс­ти­ції, йо­го най­б­лиж­чим ча­сом ма­ють внес­ти на роз­г­ляд до Ка­бі­не­ту Мі­ніс­т­рів, а уряд йо­го по­дасть у Вер­хов­ну Ра­ду», — об­на­ді­ює Петро Гри­го­ро­вич. А тим ча­сом у Держ­де­пар­та­мен­ті про­до­воль­с­т­ва спро­бу­ють впли­ну­ти на влас­ни­ків цук­ро­за­во­дів ад­мі­ніс­т­ра­тив­но — че­рез ке­рів­ни­ків об­л­дер­жад­мі­ніс­т­ра­цій. «Пот­ріб­но звер­ну­ти­ся до керів­ни­ків об­лад­мі­ніс­т­ра­цій, щоб во­ни взя­ли під свій осо­бис­тий кон­т­роль де­мон­таж цук­ро­вих за­во­дів», — за­я­вив Єв­ген Лав­ров. Не­по­га­но, що хо­ча б фак­том виз­нан­ня проб­ле­ми ви­ко­нав­ча вла­да на­ма­га­єть­ся на си­ту­а­цію впли­ну­ти. Однак нав­ряд чи та­кий вплив зда­тен якось до­по­мог­ти тим, чий за­вод уже «по­чив» .