Марш чорнобильців на Хрещатику пройшов цими вихідними. Разом з батьками були й тi, хто народився через 10 рокiв пiсля аварiї. (Фото Олени ШЕРЕНГОВСЬКОЇ.)
Міжнародний день пам'яті жертв радіаційних аварій і катастроф 26 квітня став, за великим рахунком, тільки українським — та ще японським — днем. Пройшло 18 років — час стер багато емоцій і дещо притлумив біль, тож чорнобильська драма живе в нашій нації приховано — власне, як і випливає з природи радіоактивності. Ми всі гуртом згадуємо про цю трагедію 26 квітня. Керівники держави покладають квіти і відвідують лікарні для чорнобильців, хворі просять ліків, живі і вцілілі — пільг та квартир. Так і йде постчорнобильське життя — від роковин до роковин.
Чорнобильську АЕС під тиском світової спільноти Україна закрила в 2000 році. Закрила, не добившись від тієї спільноти достатніх відшкодувань. Наразi залишилася лише статистика, яку вчора вночі, рівно о 00.23 (момент вибуху на ЧАЕС у 1986 році), згадували в місті Славутич, біля меморіалу Героям Чорнобиля. Потужний вибух, еквівалентний 500 хіросімським бомбам, карколомно змінив життя мільйонів людей. У ліквідації аварії брали участь 800 тисяч чоловік, зокрема весь персонал станції. Постраждалими від ядерної аварії офіційно вважаються 3 млн.чоловік, крім того, 900 тисяч українців було переселено із забруднених радіоактивних територій.
Україна спокутувала цей гріх Радянського Союзу — будівництво потужної АЕС неподалік густонаселеної столиці — і людьми, які відтоді, наче фронтовики, почали називатися ветеранами, й грішми. Одна лише вартість консервації четвертого блоку ЧАЕС (так званий «Саркофаг») становила 6 млрд. доларів. Але чи убезпечені від Чорнобиля ті, хто прийшов у цей світ пізніше, вже після квітня-1986?
«Саркофаг-2» лише приховує проблеми від українського суспільства та світової громадськості, вважає лідер Української народної партії Юрій Костенко, який у 1992—1998 роках був міністром охорони довкілля та ядерної безпеки і вів основні переговори з «Великою сімкою» та іншими партнерами щодо ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи. «Тоді (на перших переговорах. — Ред.) наша стратегія полягала в тому, щоб стабілізувати конструкції діючого об'єкта «Укриття» і продовжити термін його дії на 30-50 років, створити системи контролю за залишками ядерних паливних матеріалів, щоб «придушити» можливу ядерну реакцію в «Укритті», — розповідає п.Костенко УНІАНу. — Але коли кошти «Великої сімки» було зібрано, стратегія поступово змінилася в бік будівництва такого собі «райдужного об'єкта» над діючим «Саркофагом» — «Саркофагу-2». Ніхто не знає, скільки ця «оболонка» витримає часу, ніхто не знає, як вона поведеться в екстремальних погодних умовах, а кошти на підтримку безпеки вже цієї нової споруди залучатимуться й надалі з державного бюджету України». «Коли уряди міняються, як рукавички, коли немає фахівців, які були причетні до витоків розробки цієї стратегії, то важко зараз очікувати спроб держави змінити таку ситуацію», — резюмує Юрій Іванович.
На позавчорашній прес–конференції, як «УМ» вже повідомляла, начальник обласного управління охорони здоров’я Богдан Ониськів зазначив, що від наразі незрозумілої недуги померли семеро людей. Однак уже наступного дня, за неофіційною інформацією з компетентних джерел, стало відомо, що в області сталося щонайменше десять летальних випадків. Серед осіб, які померли, — і дві студентки одного з тернопільських вузів. А ще — не менше десятка людей перебувають у лікарнях у важкому стані. >>
«У «темниках» було вказано: обов'язково акцентувати на тому, що Янукович сидів поруч iз Путіним, — розповіла мені приятелька з ТБ. — Він що, тримав Путіна за ....., що на цьому так важливо наголошувати?!». Переглянувши російську пресу, стає зрозумілим, що не Янукович Пітуна, а Путін Януковича, а на додачу ще й Кучму тримав. Російський президент, запрошуючи високих київських гостей у підмосковну резиденцію Ново-Огарьово буцімто на святкування дня народження (келейне святкування і запізніле: день народження минув 7 жовтня, а випити на своє 52-річчя Володимир Володимирович більше нікого з високих гостей не запрошував), уже знав: він заявить про підтримку Москвою спадкоємності влади в Україні. Він не вельми симпатизує Януковичу, але за «підписки» Леоніда Даниловича той став єдиною наразі силою в Україні, яка робить Путіну те, що жінки роблять чоловікам, і задоволений Путін, за відсутності альтернативи і наполегливості люблячих киян, згодився. Ось як описує «новоогарьовський процес» російська газета «Коммерсантъ», якій не пощастило отримати «темника» з київської вулиці Банкової: «Спершу з машини вийшов Кучма. Він вийшов і поцілував Путіна кудись у шию. За ним до російського президента підійшов Віктор Янукович... і старанно зробив те ж саме, силкуючись скопіювати всі рухи душі старшого товариша. Це було непросто, позаяк Янукович значно вищий за Кучму. Але йому вдалося». >>
Учений зі світовим ім'ям, засновник і президент Міжрегіональної Академії управління персоналом, голова правління Всеукраїнського благодійного фонду «Милосердя» 50-річний Георгій Щокін потрапив до лікарні внаслідок побиття. Як повідомив «УМ» керівник центру громадських зв'язків столичної міліції Дмитро Андрєєв, напад вчинили четверо невідомих, озброєних дерев'яними палицями-кийками. Сталося це позавчора на початку 12-ї години дня. Від нападу пана Щокіна не змогли захистити навіть двоє охоронців, які разом з президентом МАУП потрапили до лікарні. >>
Маршрутні таксі стають дедалі небезпечнішим видом транспорту, адже рідко який тиждень нині вони не фігурують у зведеннях Державтоінспекції. Минулий тиждень не став винятком, відзначившись аж двома ДТП за участю маршруток — на Рівненщині та в Криму. >>
Банк Швеції вчора оголосив прізвища лауреатів Премії з економічних наук ім. Альфреда Нобеля за цей рік. Вона заснована вже після смерті Нобеля, але за своєю значимістю прирівнюється до Нобелівської премії. >>
У суботу в Афганістані відбулися перші демократичні президентські вибори. Інтерес до них був надзвичайний. З 10,5 мільйона мешканців країни з правом голосу до виборчих дільниць з'явилися більше 10 мільйонів. І не побоялися при цьому погроз талібів влаштувати терористичні замахи, не побоялися вистоювання у довжелезних чергах, в яких вони гаяли час, вигукуючи: «Демокрасі, демокрасі!». >>
