«Душу й тіло ми положим за нашу свободу!»... Невідомо, чи були ці слова нашого національного Гімну, автором якого є уродженець Бориспільщини Павло Чубинський, на прапорі його земляків, коли ті у травні 1920 року підняли антибільшовицьке повстання. Єдине можна впевнено сказати: у серцях повстанців вони лунали. То що ж трапилося в Борисполі останнього місяця весни 1920 року? На жаль, свідків чи учасників тих подій уже нема на цьому світі. Одних було вбито під час придушення народного повстання, інші загинули в наступні роки комуністичного терору: під час Голодомору, у катівнях НКВД і в сталінських концтаборах.

Через багато десятиріч, коли з’явилася можливість зафіксувати цей епізод визвольних змагань, не було в кого розпитати про його подробиці. Та до наших днів дожили діти учасників повстання. З ними наприкінці 1980–х на — початку 1990 років вдалося поспілкуватися нам, членам патріотичних організацій (Українська Гельсінська cпілка, Народний Рух України) і дещо записати. У ті ж роки масштабну дослідницьку роботу виконала директор Бориспільського історичного музею Наталія Йова. Вона записала свідчення декількох найстарших за віком бориспільців. Отож на підставі цих розповідей спробуємо відтворити перебіг подій 90–річної давнини.