Перемога і пам’ять

15.04.2010

У травні Україна відзначатиме 65–ту річницю перемоги над Німеччиною. Здавалося б, свята справа: вшанувати пам’ять полеглих, вклонитися ще живим визволителям Європи від коричневої чуми, подбати про їхню старість. Однак замість цього деякі політичні сили (передовсім ті, що мають одвічне «червоне» забарвлення або просто паразитують на старих ідеологемах) намагаються використати подібні дати виключно для власного піару, а нерідко й для роздмухування печерного українофобства, поділу українців на «своїх» і «чужих».

Сприяють тому й окремі, запозичені з радянських часів та трохи «перелицьовані», державні свята. От, скажімо, зовсім недавно, 23 лютого, відзначали День захисника Вітчизни. Нагадаємо, що свого часу Сталін узяв за «точку відліку» цього свята міфічні «перемоги» Червоної, тобто більшовицької, армії над німцями під Нарвою та Псковом у лютому 1918 року. А фактично за місяць до того, 29 січня, та ж таки більшовицька армія «перемагала» наших студентів — захисників Києва й України — під Крутами... То коли ж і від кого «захищали» нас, українців, більшовики?

За подібними комуно–шовіністичними сценаріями, в тому числі й закордонними, тепер нав’язується відзначення 65–ї річниці Перемоги у «Великій Вітчизняній війні». Останній термін містить у собі кілька прихованих змістів. Надто з огляду на те, що тоді на територію нашої Вітчизни–України, прагнучи продовжити переділ Європи, прийшли два агресори — сталінський і гітлерівський режими. Вони фізично і духовно знищували українців, які під час Другої світової воювали по обидва боки фронту.

Безперечно, радянські війська у підрадянській Україні були «нашими». Адже в лавах Червоної армії воювали чиїсь батьки, чоловіки, брати. Аналогічно сприймали вояків Української Повстанської армії на Галичині та Прикарпатті, де майже з кожної сім`ї хтось пішов на війну з ворогом у ліс. Отже, в обох випадках ідеться про народні армії — просто наш народ змушений був воювати й проти себе самого... Цю війну ми повинні нарешті закінчити. Згадавши про те, що з обох боків була своя мотивація, свої родини, яким загрожувала смертельна небезпека. Тож обидві сторони заслуговують на повагу та шану.

Чи хотів українець із лівого берега Дніпра перемогти «правобережного»? Ніхто з них навіть у найжахливішому сні не прагнув таких «перемог»: у братовбивчу війну їх усіх утягли Сталін із Гітлером. І те, що саме ці два тирани розпалили світову пожежу, вкинувши українську націю в самісіньке полум’я, є фактом беззаперечним. Як і злочинна сутність обох режимів, котрі спровокували безпрецедентні втрати. Зрештою, війна, навіть переможна, це радше трагедія, ніж привід пишатися. Бо ж вона завжди залишає по собі могили, сиріт, удів та бездомних. Мусимо пам’ятати про це завжди.

Микола БЕЗОТОСНИЙ,
кандидат історичних наук
Полтава
  • Аби жолуді, а до дуба — байдуже...

    Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>

  • Яйце, прапор і безсмертна душа

    На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>

  • Історія повторюється і вчить

    Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>

  • Прийми, загарбнику, нашi дари...

    Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>

  • Фальшива назва держави

    Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>