Ми підемо третім шляхом!

Вважають, що українські націоналісти були одержимі лише ідеєю — культурним відродженням та суверенністю держави. Та, виявляється, вони ґрунтовно розробляли економічні основи майбутнього України.

Дніпропетровський економіст–історик Володимир Панченко, нещодавно презентувавши свою монографію «Формування економічної платформи українського націоналістичного руху у 1920—1950–х роках», довів: українці напрацювали «третій шлях», відмінний від комуністичної системи управління — з одного боку, і капіталістичної — з іншого.

Україно, рівняйсь на Чехію!

— Ця ідея була схожа на інші, які існували тоді в економіках низки країн Європи, — пояснює пан Панченко. — Особливо в тих, що після Першої світової війни здобули політичну незалежність. А от світоглядно творці економічних програм формувалися в Російській імперії початку ХХ століття. Стрімкий науково–технічний прогрес Європи залишав позаду її економіку, і дедалі сильніше виникала потреба в розвитку захищеної від зовнішніх впливів ринкової економіки. Звісно, у кожної країни були свої особливості. Але чи не найбільший вплив на формування економічних поглядів українських націоналістів справив досвід Чехо–Словаччини. Ця країна була однією з найрозвиненіших економічно в Центрально–Східній Європі. Там опинилася більша частина промисловості колишньої Австро–Угорської імперії. І хоч ця молода країна мала обмежену власну сировинну та паливну базу, вона змогла максимально ефективно налагодити економічну систему завдяки чіткому управлінню економікою з боку національної дер­жави. Запорукою цього стало розумне використання іноземних інвестицій, а також вихід на світовий ринок і курс на фінансову стабілізацію.

Саме до Чехо–Словаччини та Польщі після поразки національно–визвольної революції в Україні 1917—1921 років емігрувала значна частина її учасників. І там виникли потужні інтелектуальні центри — Український вільний університет, Українська господарська академія, Український високий педагогічний інститут, довкола яких і формувалися групи, що розробляли ідеї економічного розвитку українських земель. Як моделі розглядали й інші держави, де перебували ідеологи українського націоналізму, — Італію та Францію, наприклад. Кращі методи організації державного життя пропонувалося залишити, малоефективні — замінити. При цьому значну роль відігравав аналіз менталітету українців та тогочасної ситуації на розділених між кількома країнами землях.

Усю владу державі! Але на першому етапі...

— Ставку пропонували зробити на економічний націоналізм, — продовжує дослідник. — Його найхарактернішою ознакою є концентрація зусиль держави на ключових галузях (із пріоритетом приватної власності). Передбачався потужний розвиток вільного ринку всередині держави і захист національного бізнесу від негативних впливів вільного ринку ззовні. Іспанії у 1920–ті роки за рахунок цих стимулюючих факторів вдалося розвинути внутрішнє виробництво. Заходи, що можуть характеризуватися як економічний націоналізм, широко застосували США. На початку ХІХ століття ці заходи були спрямовані на захист власного виробника (протекціонізм). Але з другої половини ХIХ століття там уже збудували сильну внутрішню економіку, тому перейшли до експансіоністської економічної політики, активно пропагуючи вільну торгівлю.

Для прискореного економічного розвитку важливою є згода в суспільстві. У цьому сенсі інтелектуали ОУН звернули увагу на популярний після Першої світової війни корпоративізм, який уперше як форму класової співпраці запропонував Папа Лев ХII у 1891 році. Він базувався на середньовічному досвіді професійних гільдій і їх взаємодії. Сутність корпоративізму полягала в єдності класів у межах нації замість пропонованої більшовиками соціалістичної єдності класів і зниканні націй.

Селянин — і цар, і Бог

— Після Першого конгресу ОУН, який відбувся у 1929 році, загальні принципи, запропоновані націоналістами для розвитку промисловості, можна тезово визначити так: 1) уся промисловість існує у формі приватної, державної та кооперативної власності; 2) незалежно від типу власності, держава здійснює контрольну функцію на підприємствах; 3) потрібна індустріалізація країни, вона має плануватися лише керівництвом української держави та враховувати інтереси всієї української території; 4) Україна має достатньо сировини для того, щоб посідати перші місця з її видобутку у Європі, але кінцева мета — розвиток обробної промисловості і машинобудування.

Утім пріоритетними вважалися аграрні плани. План, який пропонували оунівці, у цьому питанні був подібним до чеського та болгарського аграризмів — хліборобських ідеологій, які пропонували своєрідний «третій шлях», що був «золотою серединою» між капіталізмом та соціалізмом. Ідеологи ОУН покладалися на формування міцного середнього господаря з наділами землі у приватній власності від 2 до 20 гектарів. Для застосування механізації планувалося мати великі і справжні, а не бутафорські, як у СРСР, кооперативні спілки (подібні до спілок, котрі існували на українських територіях під контролем Польщі до 1939 року).

Спочатку ділимо землю, потім стабілізуємо валюту

Цікавими документами, які демонструють плани ОУН напередодні радянсько–німецької війни, є «Вказівки на перші дні організації державного життя», роздані всім представникам середньої ланки. Тут містилися не теорії і стратегії, а практичні інструкції для організації безпеки і порядку, налагодження господарського життя та побуту після проголошення незалежності. На перший план було винесене аграрне питання, а саме — поділ землі між селянами. Саме тому населення західних земель підтримувало ОУН упродовж 15 років. Не менш цікавим є документ, датований 13 липня 1941 року, в якому знаходимо курс валют, установлений Проводом ОУН (б) заради нормального грошового обігу. До нього було подане роз’яснення: «Селяни і місцеве купецтво повинні розуміти, що стримування і викривлювання нормального виду торгівлі спричинюється до реорганізації і анархії. Прилюдне життя не може терпіти від того, і тому за саботаж буде вважатися подальше штучне стримування правильного росту торгівлі». Це було ніщо інше, як зупинка бартеру, котрий завжди виникає в умовах війни, і одночасно спроба зупинити гіперінфляцію та відновити нормальний грошовий обіг. Основною грошовою одиницею вважався радянський карбованець — до введення власної валюти після припинення бойових дій.