У Киргизстані оголошено дводенну жалобу — учора там ховали перших загиблих під час подій 6—7 квітня. За офіційними даними, жертв залишається 75, хоча багато хто ставить цю цифру під сумнів, вважаючи, що насправді загинуло більше людей. Нова влада, яка усунула попередню внаслідок бліц–перевороту, запевняє, що їй удалося опанувати ситуацію в державі. Хоча насправді спокій та порядок у розбурханій країні відновляться не скоро. На вулицях киргизьких міст, якими пройшлася революція, тепер діють банди мародерів, більшість магазинів і великих торговельних центрів розтрощено й розграбовано. Поживилися «опозиціонери» і в захоплених будівлях влади, пообдиравши навіть килими та прихопивши з собою розцяцьковані люстри.

Дехто з іноземців уявляє собі Канаду приблизно так: «від Галіфакса до Ванкувера живе єдиний народ — «канадці». Ці «канадці» — народ «двомовний», вони розмовляють англійською та французькою, і мовна ситуація всіх задовольняє. Країна мирна, тиха, багата й демократична». Чим не зразок для України, додає дехто.

Частка правди тут є: Канада справді велика, мирна й демократична. У неї є чому повчитися. Але аж ніяк не вирішенню мовних питань.

Річ у тому, що «двомовний канадський народ» — це міф. По–перше, канадці не є двомовними: люди тут говорять або англійською, або французькою. Тільки 17% населення знає обидві мови. Але «знає» — не значить «вживає». За переписом населення 2006 року, тільки 109 415 канадців вважають рідними обидві офіційні мови. Це менш ніж піввідсотка. Приблизно стільки ж вживають обидві мови вдома. Трохи замало для двомовної країни.

По–друге, в Канаді живе не один, а щонайменше два народи. Англо– і франкоканадці — різні не тільки за мовою, а й за походженням, культурою, менталітетом. У них не більше спільного, ніж, скажімо, між поляками та німцями. Чому ж вони опинилися в одній країні? Чому не змішалися?