У Києві триває Весняний книжковий ярмарок «Медвін», і програма його доволі насичена — презентації, лекції, ще й гарячі обіди від українських письменників. «Кількість письменників на чотири дні ярмарку достатня?» — запитала «УМ» у братів Капранових. «В Україні в принципі не дуже багато письменників, назбирали скільки змогли», — відповіли «брати». На відкритті виставки дуже раціонально прозвучали слова письменника–фантаста Сергія Дяченка, президента міжнародної асоціації фантастів «Портал», про те, що в українських політичних баталіях свого часу вдалося уникнути крово­пролиття на відміну від нинішньої Киргизії, наприклад, не тільки через традиційну нашу миролюбність, а й рівень культури. А культура — це книжка, продовжив свою думку пан Дяченко, і врятувати її для читачів сьогодні можуть кіно і фантастика.

Наснилося якось, що я серед учнів Петра Мамонова. І так причепилася до свого новоспеченого вчителя, що відомий актор і музикант і кроку без мене не міг ступити. Не витримав моєї нав’язливості Петро Миколайович, як розвернеться і трісь мене по чолі Біблією: «Ну, чому ти ніяк не зрозумієш?» Прокинулася з великими від подиву очима і давай вишукувати, чого ж це я в Мамонова не доганяю. Переглянула фільми «Острів», «Пил», «Цар», де він зіграв головні ролі, переслухала рок–панківську групу «Звуки Му», а з голови так і не вилазить «не розумієш».

Назва книжки «Український космос» (К.: А–БА–БА–ГА–ЛА–МА–ГА) дуже нагадує анекдотичний термін «глобус України». І хоч ув обох понять спільний корінь — постколоніальний синдром — у нашій книжці немає нічого анекдотичного. Десь посередині читання виринає фраза, котра пояснює її ідею: «Коли заходить мова про Голодомор, Росія каже, що вона до цього не причетна, а коли йдеться про космос, то тут, мовляв, усе тільки російське». Авжеж, російські шкільні підручники навіть Київську Русь трактують винятково як «перший етап формування Російської держави». Пригадуєте, як пару років тому виник серйозний дипломатичний конфлікт між Японією та Китаєм, коли в китайських підручниках з’явилися подібні пасажі? Українське МЗС усі такі «історичні» плювки граційно стирає шулерською серветкою «політкоректності». В обороні національної честі лишаються самі видавці.