Балет без серця

На 91–му році активної творчої роботи пішов із життя головний балетмейстер Київського національного академічного театру оперети, народний артист України Олександр Сегал. Балету він віддав 75 років, 30 із них працював у Київському театрі оперети. Здійснив постановку більше 50 вистав. Його танці стали окрасою «Веселої вдови» Легара, «На світанку» Сандлера, «Легенди про Київ» Білаша, «Сільви», «Баядери», «Містера Ікс» Кальмана, «Американської комедії» Самойлова, «Званої вечері з італійцями» Оффенбаха, «Такого єврейського щастя» Поклада, «Летючої миші», «Циганського барона» Штрауса, «Кавової кантати» Баха, «Моєї чарівної леді» Лоу, «Сорочинського ярмарку» Рябова.

У Київській опереті сьогодні траур. Художній керівник театру Богдан Струтинський думає, що непросто буде замінити рівень Сегала. «Це не швидко настане. Замінити його нереально. Українська культура втратила патріарха хореографії. Людину, яка була істинно віддана театру й балету. Він із тих каменів, на яких трималася вся українська культура. Це могікан рівня Павла Вірського», — розповів Струтинський.

Відома театральна актриса Тамара Тимочко–Горюшко погоджується з художнім керівником. «Я в розпачі. Завтра може прийти людина, яка не буде Сегалом. Таким балетмейстром був він один. Професійність Сегала виявлялася в тому, що він дуже добре знав фольк­лор, розумівся на етніці. Своїх танцюристів він дуже любив, але ніколи цього їм не казав. «Впаде дисципліна» — пояснював мені своє мовчання».

Режисер Сергій Сміян працював із Сегалом над постановкою 36 вистав, починаючи від оперети «Вільний вітер», закінчуючи «Веселою вдовою». П’ять із них поставили за кордоном. «Без перебільшень мушу сказати, що кожна вистава закінчувалася успіхом. Глядачі вигукували: «Браво!». Але це браво було не мені. Вистави мали успіх, тому що там працював Сегал. Він вкладав серце скрізь, — ділиться з «УМ» Сергій Костьович. — Із Сашею, так я його називав, знайомий 30 років. Ми й тільки думали про те, щоб разом зустрітися на сцені. 17 травня мені виповниться 75 років. У театрі збиралися влаштувати вечір нашої спільноти, дружби і творчості. Театр втратив великого майстра, сонечко, а я — кращого друга. Із Сашею разом відпочивали у санаторіях, спілкувалися у побуті. Танцювати Саша почав під час Другої світової війни. Він мені показував фотографію, на якій молодий, чорнявий, у військовій формі танцює біля Бранденбурзьких воріт у Берліні у 1945 році. Так він святкував перемогу. В нашій театральній афіші написано, що оперета — це крок до свята. Цей крок завжди робив Сегал. Я щасливий, що мав такого друга».

«Здається, що сьогодні всі працюють тільки за гроші, а він працював за ідею. Ми обов’язково у травні на день народження Сегала проведемо вечір його пам’яті в нашому театрі», — обіцяє Струтинський.

24 березня о 12.00 у приміщенні Київського національного академічного театру оперети відбудеться панахида по Олександру Сегалу.