«Непристойні» слова,

Хочу поділитися деякими своїми спостереженнями. Я думаю, не важко помітити суцільну криміналізацію нашого суспільства. Не говоритиму про вчинки, вони всім відомі, поведемо мову — про мову.

Почалося це давно, з тих часів, коли половина населення сиділа в таборах, половина — чекала своєї черги, діти теж відпочивали в таборах, і табірна термінологія міцно ввійшла в наше життя. Пам’ятаєте, як у фільмі Е. Рязанова «Небеса обітовані» один із героїв, почувши пісню «По тундре, по железной дороге, где мчит курьерский «Воркута — Ленинград...», вигукнув: «Оце — наше». Так, ми чудово знаємо й охоче використовуємо кримінальну лексику. Цієї «мови» спеціально навчають курсантів навчальних закладів для потреб пенітенціарної системи. А ми й без спеціальних студій розуміємо, про що йдеться, коли чуємо з екранів ТБ чи в ефірі слова «мочити», «опустити», «дєрібан», «закатати», «розмазати» тощо.

Як важко Януковичу проголошувати свої передвиборчі сентенції, коли треба добирати звичайні слова замість «фені». Тепер йому вже легше буде говорити, не треба буде шукати замінники, а можна шпарити «по фені», все одно всі розуміють.

Але найбільше мене вразило, коли недавно я була в рідному селі на Менщині після довгої перерви. У нашого земляка, відомого українського письменника Степана Васильченка, в повісті «Талант» є епізод, коли мертву героїню несуть на спеціальних ношах, які називаються мари. Ці ноші є в кожному селі, зберігаються в церкві й при потребі їх використовують, коли треба нести покійника на цвинтар. Їх зав­жди називали марами, і ніяких непорозумінь не було. Але в цей приїзд я почула вже іншу назву (здогадайтеся з першого разу). Так, їх називають тепер нарами. І коли я наполегливо казала «мари», то сільські тіточки, навіть старші, поблажливо дивилися на цю «городську» недотепу і поправляли мене: «нари».

А діти взагалі не знають істинного значення багатьох слів, і коли чують їх у, так би мовити, первісному значенні, починають хихотіти і дивуватися, чого ж це дорослі прилюдно вживають такі «непристойні» слова.

Я могла б навести багато таких прикладів, але обмежуся одним. Знайомий учитель музики розучував із другокласниками новорічну пісеньку про хлопавки: «Мы весёлые хлопушки...» і т. д., а наприкінці хлопавки вибухали із веселим звуком «трах!». І що ви думаєте, один малий поскаржився мамі, що вчитель навчає їх пісень із матюками. Коментарі не потрібні.

Психологи кажуть, що вживання матюків поступово обмежує запас слів людини, їм не треба вже думати, добирати відповідні переконливі, яскраві, соковиті, виразні слова, а можна в усіх випадках послуговуватися матюками і жаргоном. А коли відбирає мову, то чи не означає це розумовий параліч?

Галина ЗАХАРЧЕНКО
Чернігів