«Ми — «екологічний Сталінград»,

14.04.2004
«Ми — «екологічний Сталінград»,

Дунайському заповіднику зараз несолодко. (Фото Володимира СТАДНИЧЕНКА.)

      Цій людині за призначенням належить охороняти унікальну природу від зазіхань людей. Проте склалося так, що кандидату біологічних наук Олександру Волошкевичу довелося стати на прю із цілою адміністративною «машиною» нинішньої влади, якій заманулося провести у серці заповідника, гирлом Бистре, судноплавний канал. Про те, як живеться нині заповіднику в «облозі», Олександр Волошкевич розповідає «Українi молодiй».

 

«Навіть якщо прохід через канал буде безплатним,  іноземним суднам вiн буде невигідним

      — Олександре Миколайовичу, головною проблемою вашого колективу, та й не тільки вашого, була ситуація, що виникла з різними варіантами будівництва суднохідного шляху «Дунай — Чорне море», у тому числі й через гирло Бистре. Як ви тепер її оцінюєте?

      — Наша оцінка ситуації не змінилася. Навпаки, завдяки новій інформації, яку ми отримуємо, ще більше змiцнюється віра в те, що ми маємо рацію. Україна й справді може виграти конкурентну боротьбу з румунами, якщо у нас буде канал разом з портом. У варіанті ж тільки одного каналу цього не станеться. Навіть у своїй, опублікованій у січні 2004 року, «Заяві про екологічні наслідки» «Дельта-лоцман» визнає, що 84 відсотки суден каналом через гирло Бистре мають становити іноземні кораблі, адже значних вітчизняних вантажів у нас немає. Іноземним суднам шлях у Дунай через румунський канал «Констанца — Черновода» на 350 кілометрів коротший. Навіть якщо прохід через канал гирлом Бистре буде повністю безкоштовним, ймовірним іноземним суднам буде невигідно проходити ним — адже вони таким чином даватимуть великий гак.

      — Але для чого тоді будувати канал?

      А для чого побудували нафтопровід «Одеса — Броди», зробили прісним Сасик, звели Чорнобильську АЕС? Адже Національна академія наук України й тоді виступала проти авантюрних планів, що не мали ані екологічного, ані економічного обгрунтування. Зараз наші економісти теж не можуть отримати жодних серйозних економічних доказів від Мінтрансу з приводу прокладання каналу через гирло Бистре. І те, що цей канал чекає доля Прірви, — немає жодних сумнівів. Дунай — наймутніша ріка Європи, це десятки мільйонів кубометрів мулу щороку. Чи розуміють це «копачі»?

      — Але ж уже вийшов 2 лютого Указ Президента України з цього приводу і є заява міністра транспорту про те, що до Дня незалежності канал буде побудовано...

      — Так, дійсно, такий Указ під назвою «Про розширення Дунайського біосферного заповідника» вийшов, хоча ані адміністрація заповідника, ані НАНУ не тільки його не завізували, а й у своїх листах запевняли, що таке розширення не потрібне. Указом Президента не вилучено жодного гектара землі, як це іноді трактується нашими опонентами у коментарях до Указу. Президент України не може цього робити всупереч законодавству. Це прерогатива Верховної Ради згідно зі статею 150 Земельного кодексу. З Указу Президента видно, що 348 гектарів землі уздовж гирла Бистре переведені із заповідної зони в зону антропогенних ландшафтів. Ми виступали проти передачі нам 3850 гектарів вершини озера Сасик без вилучення у користувачів, тому що передача частини акваторії цієї багатостраждальної водойми таким чином не дає адміністрації заповідника реальних важелів впливу на нинішню ситуацію.

      З іншого боку, ще у жовтні 2003 року ми категорично виступали проти передачі нам острова Стамбульський у постійне користування. Він уже перебував у складі заповідника без вилучення у користувачів, тут незначна біологічна різноманітність, часто трапляються пожежі. Цьогоріч близько 90 відсотків острова знову вигоріло. Однак влада проігнорувала позицію заповідника та НАНУ. Надто великим було бажання змінити зональність уздовж гирла Бистре і замаскувати все це деклараціями про розширення заповідника. Намагаючись вирішити одну проблему, вони створили іншу. Головне, що на острові Стамбульський розміщено близько 300 садиб вилковчан, які для чогось передані заповіднику. Перспектива отримати документи на ці городи для їхніх власників — тепер сумнівна.

«Мін«Мiнтранс повністю диригує діями місцевих органів влади»

      — У пресі було багато повідомлень про те, що будівництво каналу почнуть у березні, а зараз уже квітень...

      — Називалися різні дати, але фінансування не може початися, поки немає позитивної екологічної експертизи. Експертна оцінка вчених НАНУ була негативною. Тоді терміново матеріали передали на географічний факультет Київського університету, шість науковців зробили позитивну екологічну експертизу, а заступник міністра природи Гриценко затвердив її, незважаючи на купу порушень. Благодійний фонд «Екоправо-Львів» звернувся у Господарський суд Києва з позовом до Мінприроди про визнання недійсним висновок експертизи. Позов було повністю задоволено.

      У рішенні суду йшлося про порушення прав громадськості у доступі до інформації, що стосується навколишнього середовища. Канал же є об'єктом підвищеної екологічної небезпеки. Тому державна екологічна експертиза проводиться тільки після оприлюднення у ЗМІ «Заяви про екологічні наслідки». Це, безумовно, правильний шлях. Чому місцеві мешканці мають користуватися лише якимись чутками? Багато вилковчан, приміром, запитує, чи правда, що порт Усть-Дунайський перенесуть за межі міста? Чи залишиться риболовля на важливішій ділянці — гирлі Бистре?

      — Але, знову ж таки, у ЗМІ багато йдеться про громадські слухання з цього приводу, організовані у Вилковому...

      — Проведення таких слухань є обов'язковим у всіх цивілізованих країнах. Але наш європейський вибір, як завжди, проходить з азіатським відтінком. Оголошення про слухання зробив чомусь не замовник «Дельта-лоцман», а Вилківська міськрада, посилаючись на те, що документи будуть у заступника міського голови А.В. Делюкова. Останній став стверджувати, що документи — це власність «Дельта-лоцман» і є закритими, тільки для службового використання. Ми склали акт про те, що документи нам не показали. Ще раз підкреслюю, справа не тільки у заповіднику як у природоохоронній організації. Будь-який житель Вилкового чи будь-який інший громадянин протягом місяця з моменту оголошення про слухання має право ознайомитися з усіма документами. Виникає питання: що таке небезпечне криється у тих папірцях (чи чого суттєвого не вистачає?), що їх так ретельно приховують? Те, що там немає позитивної екологічної експертизи, очевидно.

      А те, як відбувалися слухання, варте окремої розмови. 85 відсотків присутніх у залі складали працівники Мінтрансу з різних регіонів. Частина людей мала чітку «установку» виступати саме за гирло Бистре. Привезли навіть натовп із величезними прапорами, представник якого сказав нам, що вони із «Собору», УНА-УНСО, Українського козацтва. Це мене сильно здивувало: улітку лідер «Собору» Анатолій Матвієнко був у нас, а член «Собору» академік Костянтин Ситник нас активно підтримує. Нікому з «опозиції» — поборників заповідника, навіть депутатам міськради, не дали слова. Мені це все нагадало колишні комуністичні збори. Протокол цих слухань міська рада як організатор відмовилася нам показати. Те, що там відбулося, ані з юридичної, ані з моральної точки зору назвати громадськими слуханнями не можна. Вони ще раз яскраво показали, що Мінтранс повністю диригує діями місцевих органів влади.

Іноземні експерти визнали проект через гирло Бистре найгіршим варіантом каналу

      — Що стосується заяви про екологічнi наслідки. Можете ви її прокоментувати?

      — У порівнянні з липневим варіантом, в останньому була-таки врахована критика і внесено велику кількість доповнень за матеріалами семінару, що відбувся у жовтні в Одесі. З останнім пов'язана майже детективна історія. Міністр траспорту Георгій Кірпа 10 липня 2003 року видав великий наказ, у якому є два цікавих пункти. Згідно з одним із них, необхідно було організувати проведення науково-практичної конференції з визначення впливу каналу через гирло Бистре на екосистему Кілійської дельти Дунаю. Дивним було те, що в наказі доручалося  узгодити рішення наукової конференції з органами місцевого самоуправління (я таких прецедентів не пригадую), і на неї виділялося 100 тисяч гривень. А відповідав за все це директор «Дельта-лоцман» В.В. Бездольний. Згідно з другим пунктом, Кілійська райдержадміністрація разом з Одеською облдержадміністрацією мали вирішити питання про вилучення у заповідника протоки та водойми площею в 2541 гектар.

      Конференція в Одесі таки відбулася, причому її учасники навіть не приїжджали на Дунай, їх не могли ніде знайти журналісти, але вони, безумовно, одноголосно підтримали плани Мінтрансу.

      Згідно з указом Президента України від 10 червня 2003 року, дорученням Кабміну, МЗС України запросило офіційних експертів ЮНЕСКО та Рамсарської конвенції для вивчення питання, пов'язаного з проблемою будівництва каналу «Дунай — Чорне море». В результаті, експерти надіслали Мінприроди свій висновок, у яком проект через гирло Бистре визнано безперспективним i найгіршим із пропонованих варіантів каналу.

      Що ж стосується конкретних наслідків будівництва для природи дельти, то це — вилучення мільйонів кубічних метрів грунту і викид їх у море, збитки рибному господарству і загибель кормової бази риб, знищення основних ділянок для гніздування птахів, перерозподіл стоку, відмирання проток, забруднення нафтопродуктами, шум на багато кілометрів у серці заповідника, вирубка дерев та багато іншого.

«Мальовничi куточки України стрiмко приватизуються»

     — Як розвивається ситуація по іншому пункту наказу Мінтрансу, з протоками?

      — Це дуже цікава історія. Наказ Мінтрансу щодо проток і внутрішніх водойм виконувався за схемою, при якій Вилківська міськрада подала позов до суду на Кілійську райраду за те, що нам начебто неправильно видали держакт, і вимагала передати землі під протоками і водоймами в землі запасу Вилківської мiськради. Відбулося більше 10 засідань у судах двох інстанцій. Причому інтереси громади Вилкового представляли київські юристи Мінтрансу. У рішенні апеляційного суду від позивача фігурують тільки вони. Суд навіть не зупинило те, що з моменту отримання держакту пройшло більше трьох років, тобто вже сплив строк позивної давності. Суд позов задовольнив частково. Протоки Вилковській міськраді не були передані, що закономірно, — Дунай може бути лише державною власністю, а не комунальною. Проте процедура передачі нам держакта таки визнана неправильною. Ми не погодилися з таким рішенням, і тепер цю справу розглядатиме Вищий господарський суд України. Багато про що свідчить наступний факт. За день до винесення рішення апеляціного суду Георгій Кірпа подякував судові за «правильне» рішення, заявивши, що вже його має на руках. І цей «приклад демократії» був продемострований переповненій залі, у присутності журналістів! Я думаю, коли закінчаться судові процеси, можна буде спокійніще і детальніше розповісти про все. Це буде цікаво багатьом, особливо нашим фермерам. Бо, коли ж люди отримують державний акт, вони сподіваються, що їхня земля буде недоторканою. На прикладі заповідника ми бачимо, що це не так. Завтра якому-небудь міністру чи чиновнику сподобаються береги озера Китай, і він одразу видасть новий наказ. Прецедент вже є, а гарантії, що не буде нової земельної революції, — немає. Звернiть увагу, як зараз стрімко приватизуються цінні мальовничі куточки України...

      Проте нічого страшного ще не сталося, ми посилаємося на укази Президента України, і наша територія є землями природозаповідного фонду.

         I все ж не може не вражати, як наші опоненти, не маючи сильних аргументів, використовують брудні технології — наклеп, брехню, підкуп... Але ми маємо зараз зосередитися на головному — не дати розірвати заповідник на шматки. Ми абсолютно впевнені, що якщо не утримаємо свої позиції, то такий напад почнеться і на інші заповідники. Ми зараз — своєрідний «екологічний Сталінград». Тому я хотів би подякувати своєму рідному колективу за його стійкість та Кілійській районній раді, НАНУ, численним організаціям й просто небайдужим людям за підтримку в цій благородній справі.

Записав Олександр КОЛЬЯКОВ,

редактор газети «Дунайська зоря».

  • І на дереві паляниці родять

    Це могутнє довговічне дерево з розлогою зеленою кроною, що росте на островах Океанії і Зондського архіпелагу, здалеку схоже на дуб чи каштан і носить ім’я артокарпус. Місцеві жителі називають його кемпедак, тобто хлібне дерево, на міцних гілках якого або товстезному округлому стовбурі виростають велетенські довгасті кремово–золотисті, схожі на дині чи гарбузи плоди, завдовжки близько метра. >>

  • Оаза для «родичів» Тимка

    Популярність харківського синоптика байбака Тимка, що вже десять років поспіль прогнозує у лютому весняну погоду, ніскільки не вплинула на чисельність місцевої популяції цих симпатичних тваринок. >>

  • Якщо глисти не з’їдять...

    Здавалося б, тому факту, що за останні 15 років у головній річці України з’явилося шість нових видів риби, треба радіти. Але у фахівців це, навпаки, викликає тривогу. >>

  • Лише екзотики бракувало

    На Харківщині плесо найбільшої річки Східної України — Сіверського Дiнця — місцями повністю вкрила широколиста пістія. Приголомшені екологи здивовано розводять руками: цей тропічний водяний бур’ян росте винятково у спекотних частинах світу, тому появу його на Слобожанщині називають небезпечною сенсацією. Якщо лапата рослина з довгим коренем успішно перезимує в наших краях, то боротися з нею стане ще важче. Для Сіверського Дінця, що й без того серйозно потерпає від забруднення заводськими стоками, тропічна «окупація» може обернутися серйозним екологічним лихом. >>

  • «Кафрські буйволи мене мало не затоптали»

    Віктора Гавриленка, директор заповідника «Асканія–Нова», можна слухати і не наслухатися. А ще краще побути з ним на природі. Хіба не диво спостерігати, як віслюки, побачивши в степу машину з «шефом», прагнуть її зупинити, перекривши дорогу. У такий спосіб вони випрошують собі гостинці — звикли, що в Віктора Семеновича для них завжди є щось смачненьке. Звернення до хитрунів зазвичай починається з лагідного «звірята»… >>

  • Покинутий рай

    Сьогодні вже важко навіть повірити, що такі типові для наших краєвидів дерева як біла акація, каштани, тополі й канадські клени з’явилися в Україні лише 200 років тому. Завезли їх у різний час і акліматизували до місцевих природних умов Іван Назарович та Іван Іванович Каразіни — батько та син. Колискою для тоді ще фактично екзотів став створений ними дендропарк у селі Основинці поблизу містечка Красний Кут, що й понині вражає багатством і різноманітністю культивованих дерев та чагарників. Але, на жаль, сьогодні цей унікальний куточок природи з багатьох причин переживає не найкращі часи. Чи не вперше за свою довгу і непросту історію він опинився на межі повного занепаду. >>