Євгеній КИСЕЛЬОВ,
аналітик, телеведучий «Великої політики» на «Інтері»:
— Я потрапив в Афганістан улітку 1979 року, ще до введення радянських військ, — служив військовим перекладачем високопоставленого радянського генерала, одного з керівників апарату радянських радників. Я бував на нарадах у Радянському посольстві, у резиденції тодішнього першого заступника міністра оборони СРСР маршала Сергія Соколова, який очолював так звану оперативну групу міністерства оборони, що координувала дії всіх силових структур: військових радників, 40–ї армії, ГРУ, Генштабу, різних спецпідрозділів. Працював на зустрічах у вузькому колі з Бабраком Кармалем. Тому я бачив узагальнену картину. Зрозуміло, я був молодою людиною і не володів усією інформацією, проте знав і знаю трохи більше про те, як ішла підготовка до Афганської війни і про подальший розвиток подій.
Я впевнений, що Афганська війна — це наш В’єтнам. Вважаю, що введення радянських військ в Афганістан було великою помилкою. У довготривалому геополітичному розумінні ця війна спричинила іншу — так звану Третю світову антитерористичну війну, яку зараз ведуть у багатьох країнах світу. Джерела ісламського екстремізму та агресивного антизахідного екстремістського руху — «Аль–Каїди» та інших, подібних, значною мірою там, в Афганістані. Цей ланцюжок: моджахеди—таліби—«Аль–Каїда» — це результат безвідповідального недалекоглядного рішення радянського керівництва, яке вирішило, що Афганістан можна зробити ще однією прорадянською соціалістичною державою на Середньому Сході. Вчені, експерти, сходознавці неодноразово радили відмовитися від прагнень включити Афганістан в орбіту радянського впливу і розширювати світовий табір соціалізму в мусульманському світі. Проте радянське керівництво пішло на цю авантюру і спробувало перенести на афганський ґрунт досвід соціалістичного будівництва в СРСР. Цей досвід наштовхнувся на спротив афганського народу і фактично спричинив там громадянську війну. Потім непопулярний радянський режим почав активно втручатися вже у громадянську війну — і зазнав краху.
В Америці, коли говорять про В’єтнамську війну, розділяють національний сором за злочинні дії на території іншої держави і ставлення до її учасників — людей, які виконували наказ і військову присягу. І ветерани Афганської війни, які ні в чому не винні і не відповідальні за помилкове рішення колишнього радянського керівництва, заслуговують на повагу. Але розповіді про те, що Радянський Союз надавав Афганістану допомогу в боротьбі з темними силами імперіалізму — це міф, який треба поховати назавжди.
З іншого боку — не було б щастя, та нещастя допомогло. Афганська війна стала важливим фактором, який сприяв розвалу радянської імперії та її комуністичного режиму. Ті події стали стартом змін, які і в Україні, і в Росії принесли значно більше свободи й демократії, ніж було 30 років тому.
Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>
Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>
У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>
На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>
Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>
Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>
