Світ ловив її, та не спіймав

Може, читач і цієї збірки ще довго не побачив би, якби Зінаїда Павлівна не була однофамільницею народного депутата, екс–міністра палива й енергетики Сергія Тулуба. Досліджуючи свій родовід, він натрапив на династію Тулубів, знайшов документи про батька Зінаїди — Павла Тулуба, відомого юриста і російського поета, а також твори самої письменниці. «У мене немає жодного документа, який міг би підтвердити, що ми з однієї династії. Але я маю за честь попіклуватися, щоб її ім’я почули люди. Планую взятися за організацію святкування 120–річчя з дня її народження і посприяти перевиданню її романів, а також видати рукописи, які є в Інституті літератури ім. Шевченка», — зазначив Сергій Тулуб.

За своє життя Зінаїда Павлівна зазнала чимало кривди, та як справжня аристократка перенесла всі біди з гордо піднятою головою, прикрашеною пишною косою. Народилася в інтелігентній сім’ї юриста та літератора — Павла Олександровича і Єлизавети Василівни Тулубів. У їхньому домі часто гостювали відомі письменники Іван Бунін та Олександр Купрін. За словами начальника Відділу використання інформації Центрального державного архіву–музею літератури Василя Шепелюка, романтична учениця Київської жіночої гімназії Зінаїда була закохана в Буніна — і як у поета, і як у людину. «Бунін дружив із її батьком. Зінаїда та Іван часто зустрічалися. Вірогідніше, що вона була в нього закохана. Бунін був старший за неї на 20 років. Коли Зінаїда почала писати свої перші вірші, за стилем вони дуже нагадували відомого поета Івана Буніна», — розповів Василь Шепелюк. У збірці «Стихи моей молодости» можна прослідкувати, як змінювався настрій молодої дівчини — то вона залюблювалася у красу ночі, природи, то вона його чекала, то забувала.

Після своєї юнацької любові Зінаїда Тулуб так і не змогла більше нікому відкритися. Правда, перед арештом за роман «Людолови» вона спробувала поєднати свою долю з одним чоловіком. Разом вони не прожили і року. А після того, як майже 20 років Зінаїда Тулуб поневірялася по засланнях і таборах, чоловік її не дочекався. Повернувшись у Київ у 1956 році, свого віку письменниця доживала самотня у будинку на вулиці Коцюбинського, 2. Після смерті її молодший брат Володимир, який мешкав у Санкт–Петербурзі, передав особисті речі Зінаїди Тулуб в архів–музей літератури. «У нас зберігається машинопис із редакторськими та авторськими правками роману «Людолови». Зінаїда Павлівна писала його двома мовами. Якщо не видадуть у Києві, розраховувала на Москву. Так сталося з першим виданням у 1935 році, коли «Людолови» допоміг їй видати Максим Горький, який написав до них передмову. Також збереглося листування з діячами культури — з Костянтином Трофимовим, Павлом Тичиною, Володимиром Кузьмичем, записки до Наталі Василенко–Полонської, її брата Володі, — розказує Василь Шепелюк. — Маємо кіносценарій «Кобзар і Якін», який вона писала, працюючи над романом «В степу безкраїм за Уралом» про перший період заслання Тараса Шевченка. У неї є дуже багато описів Казахстану та його традицій. Брат Володимир передав у архів портфель Зінаїди Тулуб, керамічну статуетку, ручку, портрет письменниці, який написала художниця Зінаїда Вікторжевська на її 70–річчя в Ірпінському будинку творчості. Зберігаються рукописи спогадів «Моє життя» про діда Олександра Тулуба, про дитин­ство та юність Зінаїди. Було б добре, якщо б вони вийшли, але над ними треба ще багато працювати».

Анатолій Шпиталь, науковий співробітник Інституту літератури ім. Шевченка НАН України, каже, що її «Людолови» є безперечним бестселером. У романі письменниця не жаліє нікого. Людожерами називає українців і татар. Щоб написати роман, Зінаїда Павлівна об’їздила всю Україну і весь Крим, вивчила татарські і турецькі історичні документи, перечитала архіви сімома мовами. Тулуб описує, як татари знущалися над українським народом. А коли українці перетинали Чорне море, вони поводили себе не краще. У романі є картини ґвалтування козаками татарок, як вони обкрадали мусульманські маєтки. «У Тулуб усі людолови. Нікого не виправдовує і не жаліє. Через це Зінаїду Тулуб так не злюбили і старалися замовчувати її ім’я», — додав Анатолій Шпиталь.