Тернистий шлях із глухого кута

Позавчора ввечері українців потішила звісточка з Москви. Делегація НАК «Нафтогаз України», очолювана керівником компанії Олегом Дубиною, з другої спроби таки підписала зміни до двостороннього контракту. Відтепер Росія вже не має юридичного права штрафувати нашу державу за недобір газу. У домовленостях, які зафіксував на папері представник «Газпрому», йдеться, що на 2010–й контрактна кількість газу з 52 млрд. кубометрів знижена до 33,75 мільярда.

Приблизно стільки «блакитного пального», за урядовим прогнозом, споживає нині понівечена кризою вітчизняна промисловість. Експерти, утім, називають ще меншу цифру. Так, за 10 місяців 2009 року при контрактних зобов’язаннях у 31,7 млрд. кубометрів було закуплено лише 18,85 млрд. кубів. Але найбільшою загрозою для України стала навіть не криза, а підписана майже рік тому за ініціативи Прем’єр–міністра Юлії Тимошенко угода «бери або плати». Тобто постачальника (у нашому випадку — російського державного монополіста «Газпром») не хвилювало, скільки саме газу потрібно покупцеві — нашій державі. Він просто відкривав вентиль і вимагав грошей. Штрафи за недобір газу в угоді, яку Юлія Володимирівна називала «великою перемогою», були такими, що перед загрозою банкрутства опинилась би не тільки найбільша державна компанія «Нафтогаз України».

Під цим дамокловим мечем ми жили одинадцять місяців. Російський прем’єр–міністр Володимир Путін час від часу нагадував, яка зброя проти України у нього є, але потім, після зустрічі зі своєю українською колегою, милостиво погоджувався поки що не штрафувати. Утім зафіксувати свою доброту на папері росіяни вперто не погоджувалися. До позавчорашнього дня. Поштовхом до поступок із боку Кремля стала ялтинська зустріч Тимошенко та Путіна.

Утім експерти вважають, що насправді жодних поступок і не було. «Це лише технічне питання, яке нині «Газпром» вирішує із переважною більшістю своїх закордонних партнерів. Адже економічна криза спричинила падіння виробництва в усьому світі, газу потрібно все менше, і росіяни вже переписали основну кількість контрактів — скажімо, з кількома німецькими споживачами, словацькими тощо, — пояснив «УМ» голова правління альянсу «Нова енергія України» Валерій Боровик.— Але й це ще не все! «Газпром» намагається це не афішувати, але достеменно відомо, що у деяких випадках він погодився зменшити вартість газу (!) та надати пільги щодо його оплати своїм стратегічним партнерам. Тож було би дуже образливо, якби наші переговорники вирішували таке просте питання ціною якихось компромісів зі свого боку».

А в тому, що «компроміси» були, практично ніхто з фахівців нині не сумнівається. Так, учора наша газета повідомила, що Юлія Тимошенко взамін відмови від штрафів погодилася віддати на відкуп росіянам вітчизняну уранову галузь. «Але чи йдеться тільки про виробництво ядерного пального та добудову нових блоків Рівненської та Хмельницької АЕС? — засумнівався у розмові з кореспондентом «УМ» незалежний експерт у сфері енергетики Олександр Нарбут. — Адже росіяни показали себе дуже прагматичними співбесідниками, які дуже рідко йдуть на поступки». На думку експерта, великою є ймовірність, що платою за очевидні речі для нас стане так звана «модернізація» української ГТС. Причому не лише за участі російських машинобудівних заводів, а й «Газпрому» — найгірший та найнебезпечніший для нас варіант. А також додаткові гарантії для перекачування російського газу на Захід, які можуть цілковито знівелювати роль України як транзитної держави.