Украй полярні оцінки ОУН і УПА й дискусії щодо суті, головних завдань та мети українського визвольного руху середини ХХ століття досі перебувають у політичній, а не суто історичній площині. Конкретні політичні сили спекулюють на протиставленні українців із Червоної армії (ЧА) та вояків УПА. При цьому мало хто звертає увагу на те, що керівництво ОУН(б) та командування УПА ніколи не розглядало українських воїнів ЧА як ворогів українського визвольного руху. В архівах збереглися сотні інформаційних листівок УПА до червоноармійців: оунівці закликали їх не воювати проти українських повстанців, а допомагати їм у визвольній боротьбі і переходити на їхній бік. Протистояти слід було загонам червоних партизан–диверсантів, карально–репресивних органів тоталітарного режиму й більшовицькій адміністрації.

Пропонуємо вашій увазі віднайдений в архіві СБУ лист (у перекладі з російської) учасників націоналістичного підпілля в Яворівському районі Львівщини до колишнього військовослужбовця Радянської армії Василя Гуріна, жителя села Рубіжне Ворошиловградської області (нині Луганщина), надісланий 18 березня 1949 р. Адресант підписався вигаданим ім’ям та прізвищем — Андрій Остапович Брезвін, житель села Селисько Яворівського району. Напевне, щоб не привертати зайвої уваги до конверта в «читачів пошти». Гурін познайомився із членами ОУН у 1944—1946 роках, коли відбував військову службу у Львові та Стрию. Після демобілізації в 1946 році він повернувся в рідний край, де працював учителем у школі в Рубіжному. Таємне листування українського підпілля з жителями зі східних областей України стало одним із засобів поширення на Сході правдивої інформації про збройну боротьбу УПА в Західній Україні та донесення її ідей. На жаль, лист так і не дійшов до адресата: 2 квітня 1949 року його на пошті вилучили львівські органи МДБ.

Нещодавно відкрита в Національному музеї історії України в Києві виставка «Степан Бандера: документи свідчать» покликана пробити стіну нав’язаних українцям стереотипів і показати життя провідника ОУН—УПА. Більшість представлених пам’яток зберігалися за кордоном в українській еміграції та в таємних сховках у самій Україні аж до набуття незалежності. При створенні експозиції музейники використали матеріали СБУ, Музею української визвольної боротьби (Лондон), Музею визвольних змагань Прикарпатського краю (Івано–Франківськ) тощо. Також є експонати з приватних колекцій. Всього ж організаторам виставки вдалося зібрати близько 400 предметів, що належали як самому Степанові Бандері, так і його сподвижникам, лідерам національно–визвольного руху 1930—1940–х років.