Нещодавно відкрита в Національному музеї історії України в Києві виставка «Степан Бандера: документи свідчать» покликана пробити стіну нав’язаних українцям стереотипів і показати життя провідника ОУН—УПА. Більшість представлених пам’яток зберігалися за кордоном в українській еміграції та в таємних сховках у самій Україні аж до набуття незалежності. При створенні експозиції музейники використали матеріали СБУ, Музею української визвольної боротьби (Лондон), Музею визвольних змагань Прикарпатського краю (Івано–Франківськ) тощо. Також є експонати з приватних колекцій. Всього ж організаторам виставки вдалося зібрати близько 400 предметів, що належали як самому Степанові Бандері, так і його сподвижникам, лідерам національно–визвольного руху 1930—1940–х років.
В Україні вперше представлено одяг, в якому був Степан Бандера у день своєї загибелі — на костюмі й досі збереглися плями крові. Тут також виставлено його посмертну гіпсову маску. А також документи, реліквії його родини, чимало світлин. Тут є і матеріали головного командира УПА Романа Шухевича та президента Української Головної визвольної ради Кирила Осьмака.
«Ми, звичайно, побоювалися протестів, відкриваючи виставку, хоч і мали до цього досвід організації подібних експозицій, присвячених лідерам українського визвольного руху — Шухевичу, Коновальцю. Однак постать провідника ОУН і досі в Україні сприймається надто неоднозначно. Навколо його ролі в європейській історії досі точиться багато суперечок», — каже науковий співробітник Національного музею історії України Тетяна Правдуніна і зауважує, що завдяки виставці сама історик за освітою дізналась чимало нових фактів із життя Степана Бандери та з історії національно–визвольного руху. А відвідувачам, яких тут багато навіть у будні, буде цікаво й поготів.
Виставка буде відкрита принаймні до кінця нинішнього року, після чого експонати повернуть власникам. Відвідувачі можуть ознайомитися з експозицією в Національному музеї історії України щодня, окрім середи, з 10.00 до 17.00.
Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>
Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>
У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>
На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>
Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>
Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>
