Війна — навіть переможна — це радше трагедія, ніж привід пишатися. Вона завжди залишає по собі могили, сиріт і бездомних. Не можна сказати, що про горе від Другої світової війни у СРСР не говорилося. Утім його своєрідно інтерпретували, покриваючи міфом про «світле майбутнє» і використовуючи для розпалення благородних намірів «звільнити світ від війни», тобто поступово завоювати його для «комунізму». Для такої збуджуючої пам’яті використовували різні державні свята й ритуали, монументи й пам’ятники, музеї, кінофільми, літературу, систему освіти. «Інша» пам’ять — про знищення у 1920—40–х роках національної інтелігенції та духовенства, штучний масовий голод, визвольну боротьбу українців — не просто замовчувалася, а якомога ретельніше стиралася з мізків «населення». Вона стала проявлятися лише наприкінці 1980–х.

У незалежній Україні розпочалися наукові дослідження раніше приховуваних історичних подій. Утім і досі висновки дослідників залишаються переважно в малотиражних наукових збірниках та в умах відносно небагатьох високочолих учених. І хоча національна система освіти впродовж 18 років навчає молодь історії на основі наукових досліджень, а в скарбниці національного кінематографа — сотні якісних документальних фільмів про ХХ століття, на широку громадськість досі мають більший вплив російські ЗМІ. Адже, окрім наукових досліджень, у країні ще потрібна політика пам’яті. Недарма кажуть: чия пам’ять — той і господар.

Наприкінці вересня в Києві відбулася конференція, яка вперше спробувала ввести Україну в річище світової науки з цього питання. На конференції «Друга світова війна та (від)творення історичної пам’яті в сучасній Україні» йшлося про те, як історичні факти інтерпретуються, подаються тими чи іншими політичними силами і як довкола цього формуються певні моделі історичної пам’яті. Мотором і адміністратором конференції став нинішній директор програм Фулбрайта в Україні Мирон Стахів. На кілька днів у Києві зібралися найкращі історики й культурологи з України, Словаччини, Австрії, Франції, Естонії, Литви, Швеції, Німеччини, Польщі, Росії, США та Канади. Українські дослідження представляли на конференції вчені, серед яких Юрій Шаповал, Олександр Лисенко, Сергій Кот, Гульнара Бекірова, Людмила Гриневич, та закордоння: Орест Субтельний (Йоркський університет, Канада), Марко Царинник (Канада), Роман Сербин (Квебекський університет, Канада). Про відкриття і висновки цього поважного зібрання, актуальні напередодні 65–річного ювілею визволення України від фашистів, — наша розмова з відомим фахівцем із питань національної пам’яті, співголовою оргкомітету конференції Владиславом Гриневичем.

Епопея із встановленням у Полтаві пам’ятника Івану Мазепі, гроші на який збирали «всім миром», уже давно переросла у фарс. Монумент готовий, гранітний постамент витесаний, але гетьман і досі не може знайти спокій на Соборному майдані, де мав постати ще наприкінці червня. Як уже писала «УМ», цей термін стараннями полтавського мера Андрія Матковського спершу перенесли на День Незалежності, а потім і взагалі «скасували».