Ходіння по муках гетьмана Мазепи

22.10.2009

Епопея із встановленням у Полтаві пам’ятника Івану Мазепі, гроші на який збирали «всім миром», уже давно переросла у фарс. Монумент готовий, гранітний постамент витесаний, але гетьман і досі не може знайти спокій на Соборному майдані, де мав постати ще наприкінці червня. Як уже писала «УМ», цей термін стараннями полтавського мера Андрія Матковського спершу перенесли на День Незалежності, а потім і взагалі «скасували».

І ось — черговий етап абсурду. 15 жовтня відбулося спільне засідання міської художньої та містобудівної рад, на якому, за попередніми домовленостями з міським головою, мало бути визначене нове місце для пам’ятника. Насправді ж про це на засіданні навіть не йшлося. Натомість члени обох рад висловилися взагалі проти встановлення пам’ятника гетьману Мазепі не лише на Соборному майдані, а й будь–де у Полтаві. От тільки хто висловлювався? Художники, які себе поважають, на художню раду не прийшли, а з містобудівної ради були три районні архітектори, міський архітектор, його заступник та помічник міського голови. Таким чином, ця «спільна рада» стала ще одним етапом упертої боротьби мера проти гетьмана.

Цікаво, що такий затятий опір встановленню в Полтаві пам’ятника визначному україн­ському гетьману чинить людина, причетна до Блоку Тимошенко й підтримувана відповідною — найбільшою — фракцією у міській раді. Шановна Юліє Володимирівно, звертаюся до вас не лише як до очільника уряду, а й як до лідера політичної сили, яка на минулих виборах своїм гаслом мала «Український прорив». Чи знаєте ви, що у Полтаві ваш представник Андрій Матковський разом із депутатами від вашого блоку замість працювати на український прорив, навпаки, чинять йому перешкоди?

У Держбюджеті 2008 року були передбачені кошти на спорудження у Полтаві пам’ятника Івану Мазепі, який мав постати до 300–річчя воєнно–політичного виступу гетьмана та укладення україно–шведського союзу. Попри спротив міського голови, сесія міськради 22 серпня 2008 року погодила місце його розташування на Соборному майдані. За результатами всеукраїнського конкурсу був затверджений проект київського скульптора Миколи Білика та полтавського архітектора Віктора Шевченка, розроблена проектна документація, одержані погодження Державної служби з питань національної культурної спадщини. Однак обласна рада голосами «регіоналів», комуністів та частини БЮТівців «відфутболила» виділені державою кошти назад до Києва — нечуваний акт в історії місцевого самоврядування.

Та патріотично свідомі полтавці не здалися. З ініціативи Полтавського осередку товариства «Просвіта», який я очолюю, на зведення пам’ятника було зібрано 1 млн. 200 тис. грн. Кошти надходили з усієї України. Багаті люди жертвували тисячами, пенсіонери несли скромні внески, зібрані одногривневими купюрами, школярі — копійки, заощаджені від сніданків.

Міська влада спромоглася знову затягнути процес, перенісши дату встановлення пам’ятника з 27 червня (річниці Полтавської битви) на 24 серпня — мер заливався солов’єм про те, як велично виглядатиме відкриття монумента Мазепі на День Незалежності. Та щойно на Соборному майдані розпочалися підготовчі роботи для встановлення пам’ятника, робітникам стали чинити вже фізичні перешкоди. Далі — більше: міськрада на позачерговій сесії доручила міськвиконкому «визначити замовника» та підготувати «проект рішення про надання дозволу на спорудження пам’ятника Іванові Мазепі». І це при готовому пам’ятнику, який схвалений як високохудожній на засіданні художньої ради Національної Спілки художників ще 15 травня 2009 року! Очевидно, за цим стоїть одна мета: затягнути справу зі спору­дженням пам’ятника до президентських виборів. Сподіваючись, що переможе Янукович, і з його допомогою пам’ятник Мазепі вдасться поховати?

І як народний депутат, і як голова Полтавської «Просвіти» я тричі зустрічався із міським головою. Кожна зустріч закінчувалась ніби обопільним порозумінням, але віз і нині там. Полтавці сумно жартують: що ж ви, просвітяни, зібрали лише мільйон на пам’ятник — а де ще 500 тисяч на «відкат» Матковському? Воно й справді, варто було б урядові провести перевірку того, скільки коштів «списано» на такі об’єкти, як освітлення Білої альтанки чи встановлення скульптур біля пам’ятника Гоголю, які спотворили вулицю Гоголя.

Ми розуміємо, що власник величезної бізнес–імперії Андрій Матковський — дуже потрібна людина для ВО «Батьківщина». Але якщо Прем’єр–міністр незалежної України спиратиметься на людей з такою українофобською позицією, то прислужиться прориву хіба що в тоталітаризм та імперське рабство. Тож вимагаємо від вас, шановна Юліє Володимирівно, негайно втрутитися в ситуацію навколо пам’ятника Іванові Мазепі і посприяти його встановленню. Монумент готовий і майже повністю оплачений — залишилося заплатити 274 тисячі гривень виробникові пам’ятника та 120 тисяч — творчій групі. Кошти продовжують надходити на рахунок «Просвіти» з усіх куточків України. Відкритий він і для вас, Юліє Володимирівно, і для депутатів–БЮТівців. Якщо, звичайно, у всіх вас є хоч крапля патріотизму, а отже й розуміння важливості встановлення пам’ятника Іванові Мазепі у Полтаві.

Микола КУЛЬЧИНСЬКИЙ
народний депутат України
  • Викинемо орду із Храму

    Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>

  • «Марусю, мовчи! Тут на базарі яєць більше, ніж у нас картоплі»

    Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>

  • Загиблих треба шанувати, а не робити з них дороговкази

    У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>

  • За бабці Австрії і під Російською імперією

    На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>

  • Рахівниця й тоталітаризм

    Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>

  • Норвезькі остарбайтери

    Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>