Нацисти й Перемога

08.05.2009
Нацисти й Перемога

Російські фашисти вітають своїх лідерів. (Фото з сайту www.galerist.Livejournal.com.)

Чи міг уявити мій дід Альоша, льотчик, який загинув у бою над північним морем, що через 60 років після Перемоги по Ленінграду й Москві походжатимуть молодики з нацистськими свастиками і портретами Гітлера? Тим часом не голодні й не обідрані, інтелігентні громадяни розмірковуватимуть уголос: «Чи не краще, щоб нас тоді завоювала Німеччина? Он як німці–переможені живуть заможно!» Юні росіяни мають тепер за героя полковника Власова і обговорюють відновлення «арійської» РОА (Російської освободітєльної армії) для «звільнення Росії від інородців та іновірців». Та Бог із ними, москвичами, — німецької окупації вони не знали. Дивніше бачити хлопчаків із чорно–біло–червоними знаменами в Києві й інших містах України, яку кілька років нищили нацисти. Ще дивніше спостерігати, як два представники народу найбільш постраждалого (один із Дніпропетровська, коріння якого, очевидно, з Коломиї, другий з Донбасу) фінансують найодіознішу на теренах України організацію «соц–нациків» на чолі з кремезним львівським медиком–екс–нардепом... Чи можна було передбачити це в день, коли переможці розгромили Рейхстаг?

 

Подвійне зло

Пригадаймо, яку силу було розчавлено в травні 45–го. Вона стерла понад шість мільйонів життів цивільних лише в Україні. Старші люди по селах і містах розкажуть чимало історій, як за вбитого червоними партизанами німецького офіцера нацисти розстрілювали десятки українців чи спалювали ціле село. Як грабували оселі й кошари, музеї і бібліотеки. Як влаштовували облави на людей, ніби на звірів, і гнали жінок і чоловіків у рабство на Захід. Катували по тюрмах. У концтаборах здирали з людей шкіру, зістригали волосся й виготовляли з них абажури й дамські сумочки. Холодом і голодом, марною працею доводили особистості до отупіння, медичними дослідами призводили до втрати людської подоби.

Та чи були нацисти першовідкривачами тих методів гасіння душ? Грабування церков, музеїв і бібліотек тривало на завойованих більшовиками землях з 1918–го. Розстріли заручників в Україні радянська адміністрація застосовувала з 1920 року. «Місцеві мешканці» не сприймали більшовицької окупації, отож за вбитого представника червоної влади інструкції веліли розстріляти десять упійманих селян чи городян. Облави на безпаспортних селян у 1930–ті були звичними, як і рабська праця на Соловках і в Сибіру. Долю в’язня концтабору Маутхаузен генерала Карбишева, якого нацисти вивели на мороз і облили крижаною водою, випробували на собі в 1930–ті сотні соловецьких в’язнів — їх виганяли голими на кригу Святого озера і поливали з відер. А ще знесилених більшовицьких в’язнів (педагогів, художників, медиків, науковців) виводили в ліс «на комарики» і садили «на жердочки», кидали зі сходів Сєкірної гори. Пекельні тортури в катівнях НКВС, що були обладнані в кожному містечку України, описані в багатьох виданнях. У 1941–му в тих же катівнях запрацювало гестапо.

Гілки з одного кореня

Російська імперія співпрацювала з Німеччиною в царині ідеології упродовж століть. Особливо тісно — за часів цариці Катерини та царя Миколи ІІ. Утім найдивовижніше «соцзмагання» проросло з ідей Карла Маркса. Метою марксизму було творення «нової людини». Породження цієї ідеології — комунізм і нацизм — оголосило війну природі. Нацисти застосовували штучну біологію, комуністи — штучну соціологію. Нацистів і більшовиків об’єднував соціалізм: у першому випадку — національний, у другому — міжнародний. Соціалізм у ХХ столітті пропагував геноцид. На переконання Маркса й Енгельса, знищення «нижчих націй» не є злочином, бо дає шанс на щасливе життя «вищим». Фільм «Радянська історія», створений у Євросоюзі, нагадує, що Геббельс ще в 1924 році писав: «Леніна і Гітлера можна порівнювати». Але електорат у Німеччині не сприйняв такого порівняння, тому нацисти більше не заявляли публічно про схожість із комуністами.

Утім спецслужби двох соціалістичних держав співпрацювали, про що свідчать архівні документи. Передусім «Генеральна угода про співробітництво, взаємодопомогу та спільну діяльність» підписана 11 листопада 1938 року керівником головного управління Держбезпеки СРСР Лаврентієм Берією та начальником четвертого управління (гестапо) Генріхом Мюллером. У документі, зокрема, мовиться, що «сторони боротимуться зі спільними основними ворогами: міжнародним єврейством, його міжнародною фінансовою системою, юдаїзмом і юдейським світоглядом». Єврейських жінок і дітей, які тікали від нацистів до СРСР, Сталін велів передавати Німеччині. До того ж НКВС, що вже мав 20–річний досвід, тренував гестапо здійснювати масові вбивства і будувати концтабори.

Сфальшований Нюрнберг

Початок Другої світової війни позначений спільним більшовицько–нацистським парадом 22 вересня 1939 року в Бресті. Далі були розстріл польських офіцерів у Катині й ріки крові з катівень Західної України. Розстріл кращих із керівництва Червоної армії. З літа 1941–го — тактика «спаленої землі». І довгі роки бездарного керівництва війною, марних мільйонів жертв. Чи знали вояки з червоними зірками, що перемагають «фріців», аби з Батьківщини були виселені сот­ні тисяч українських селян, кримські татари, чеченці? І що нацистські концтабори в Заксенхаузені, Майданеку, Бухенвальді після війни використовуватимуть комуністи? Що радянська влада розправиться з керівниками антифашистських рухів? По війні в союзних із Гітлером Угорщині, Румунії і Болгарії чимало колишніх сповідників фашизму пристали до компартії. Як зазначає дослідник національної політики СРСР Василь Маркусь, Сталін ненавидів комуністів, які під час німецької окупації керували підпіллям, не будучи ставлениками НКВС. Так, комуністичне підпілля в Угорщині очолював Ласло Райк. Після розгрому демократичної партії його засуджено на смерть. А Ракоші, який пересидів війну в Москві й співпрацював із НКВС, очолив угорський уряд. Прикметно, що в 1956–му угорських повстанців у офіційних «соцтабірних» текстах називали «фашистськими бандитами». У Польщі «людиною Сталіна» був Болеслав Бєрут, який війну перебув у Москві. Польським антинацистським підпіллям керував Владислав Гомулка, якого в 1948–му усунули з посту генсека ППР за «націоналістичний ухил», а в 1951–му арештували.

Нині чимало істориків і політологів заявляють, що на Міжнародному військовому трибуналі в Нюрнбергу, зініційованому СРСР, не могло йтися про відповідника нацистської Німеччини. Тому все частіше говориться про Нюрнберг–2 — для визнання злочинів також з комуністичного боку, задля остаточного подолання наслідків ненависті й для примирення. Кароль Войтила (майбутній Папа Іван Павло ІІ) передбачав у час завершення війни: «Нацизм буде переможений, але якщо не переможе Любов, то зло відродиться, в іншому вигляді».

Під знаком нацизму

Однак зовсім інший трибунал замислили в Москві у переддень 64–ї річниці Перемоги. Він має «відстежувати прояви пронацистської політики у країнах СНД» і «приймати рішення стосовно іноземних політиків, партій та громадських організацій, що підозрюються в ревізіонізмі». Створення такого «органу» передбачено в законопроекті «Про протидію реабілітації на території незалежних держав–колишніх республік СРСР нацизму, нацистських злочинців та їхніх поплічників», який Держдума Росії має розглянути напередодні 9–го травня. Проект уже був представлений у парламенті, а на запропоновані поправки до Кримінального кодексу РФ уже складено позитивний відгук російського верховного суду. До речі, визнаних винними в «реабілітації нацизму» передбачено садити за ґрати на термін три—п’ять років. Під реабілітацією нацизму розуміють «будь–які дії, спрямовані на переосмислення результатів Міжнародного трибуналу в Нюрнбергу, а також будь–які дії чи бездіяльність, спрямовані на поновлення в правах, героїзацію або відновлення репутації нацистських злочинців... або присвоєння їм державних нагород». Тут, безсумнівно, прочитується ім’я Романа Шухевича, який, як відомо, був зовсім не нацистом.

Як колись більшовики під словами «свобода, рівність і братство» принесли народам зовсім інші поняття, так і «нацизмом» сучасні російські політтехнологи називають не те, що під цим словом розуміє цивілізований світ. Чому саме зараз виникла ідея такого «трибуналу», якщо вже понад 20 років у Російській Федерації діють десятки дійсно неонацистських угруповань, щороку виходять книжки і з’являються нові «арійські» та «власовські» сайти, на малій батьківщині полковника Андрія Власова готуються до відкриття його музею... «Це не юридичний, а пропагандистський документ, — вважає оглядач сайту Грані.Ру історик Дмітрій Шушарін. — Його завдання — поставити знак рівності між нацизмом і національним самовизначенням у країнах колишнього СРСР». Для впливу на держави, що домагаються поновлення історичної правди, законопроект РФ передбачає низку заходів: депортацію послів, блокування транспортних та інформаційних комунікацій, рекомендації світовому підприємництву та громадським організаціям припинити контакти з «прихильниками нацизму»... Не виняток, що світове співтовариство погодиться на такі ініціативи спадкоємця СРСР. Адже свого часу мовчки змирилося з рішеннями однобокого трибуналу в Нюрнберзі.

 

А ТИМ ЧАСОМ

У центрі Києва молодики з «Вєрного казачєства» і військово–патріотичного клубу «Дєсантнік» із кінця квітня роздають листівки і оранжево–чорні «георгіївські стрічки». Такі барви символізують імперський орден святого Георгія та радянський орден Слави. Акцію «Георгіївська стрічечка» вперше запровадили в Москві у 2005 році. В Україні її влаштовують з 2006–го, за сприяння центру «Славянскій мір» та інтернет–видання From–UA. Організатори заявляють, що цього року акція стартує уже в усьому світі. Усі, хто вважає, що Росія перемогла нацизм, в’язатимуть на себе запропоновану стрічку.

  • Викинемо орду із Храму

    Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>

  • «Марусю, мовчи! Тут на базарі яєць більше, ніж у нас картоплі»

    Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>

  • Загиблих треба шанувати, а не робити з них дороговкази

    У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>

  • За бабці Австрії і під Російською імперією

    На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>

  • Рахівниця й тоталітаризм

    Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>

  • Норвезькі остарбайтери

    Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>