Антигерої третьої п’ятирічки

Із ювілеєм тебе, Нацрадо! 25 квітня 1994 року Президент Леонід Кравчук підписав указ, внаслідок якого в Україні почав діяти перший орган, покликаний стежити за дотриманням мовниками українського законодавства. Утім, останні події засвідчують, що місія Нацради поступово перетворюється з наглядової у лобістську. Так, рядові співробітники апарату заявляють про тиск на них через відмову йти на порушення законодавства і в нелегітимний спосіб видати ліцензію радіо «Алла».

«Алла» штурмує регіони

Днями «УМ» отримала цікавого листа з пакетом документів. Співробітники Нацради, які не назвалися, боячись звільнення, пишуть: «Ми — працівники апарату Національної ради, яких брали на державну службу в Україні й націлювали служити інтересам України. І що виходить тепер? На нас тиснуть, щоб швидше було переоформлено ліцензії і все перейшло у власність росіян. Хоча радіо «Алла» і так уже розпочало трансляцію своїх передач без ліцензії». До звернення додано деякі документи, що проливають світло на останні події зі звільненням голови Нацради Віталія Шевченка.

Отже, сварки у спокійному, на перший погляд, колективі розпочалися після засідання Нацради 8 квітня. На ньому п’ятеро з восьми членів ухвалили рішення про передачу радіостанції імені Алли Пугачової частот кількох українських радіокомпаній, зокрема і «Radio One». За знищенням частоти, що створювалася як плацдарм для української пісні, пішла низка інших скандальних рішень. Приміром, рішенням № 616 харківська «Телерадіовидавнича компанія «Мастер» теж змінила позивні на радіо «Алла». Окрім того, російська попса тепер лунатиме і на частотах, які належали ТОВ «Волинь», ТОВ «ТРК «Пілот–Україна», ТОВ «ТРК «Донецьк ФМ». За рішення під номерами 613, 614 і 615, відповідно, про зміну позивних зазначених мовників на позивні радіо «Алла» проголосували Тетяна Лебедєва, Владислав Лясовський, Андрій Мірошниченко, Тетяна Мокріді та Віктор Понеділко.

Однак суть навіть не в рішенні як такому, а в його легітимності. Точніше, НЕлегітимності.

Коли тягнеться, але хочеться

Далі ухвалені рішення мав завізувати своїм підписом голова Нацради Віталій Шевченко, який не голосував за них, мотивуючи це тим, що вони «суперечать попереднім рішенням самої ж Нацради щодо вимог до програмних концепцій мовників цієї категорії». 13 квітня пан Шевченко, будучи ще чинним головою Національної ради, пішов у короткострокову відпустку. А на ухвалених скандальних рішеннях, де повинен стояти підпис голови, «автограф» поставив лише відповідальний секретар Владислав Лясовський.

Утім засідання від 8 квітня закрито не було. Тож залишався час підписати чи не підписати документи.

Попри це, 14 квітня, незважаючи на відсутність голови, члени Нацради закрили попереднє засідання. Складається враження, що хтось дуже поспішав (чи не до ювілею Алли Пугачової 15 квітня? Саме в цей день в ефір вийшло радіо «Алла». — Авт.) видати ліцензію російській компанії. «Оскільки 14 квітня засідання було закрито, я перервав відпустку і 16 квітня вийшов на роботу, щоб завершити візування рішень та підписати інші невідкладні документи. Хоч як дивно, незважаючи на те, що чимало підготовлених до підписання рішень лежали на моєму робочому столі ще не розглянутими, тексти цих рішень уже з’явилися на сайті Нацради», — обурювався у листі до колег Віталій Шевченко.

Руйнувати — не будувати

Вищесказане дає підстави вважати, що навколо передачі українських частот росіянам, попри всі запевнення, багато принаймні неясних моментів.

«Змова п’ятьох» стала, швидше за все, ситуативною. Згодом Андрій Мірошниченко заявив, що для обрання нового голови потрібне подання трьох членів Нацради. Однак коли днями Віталій Шевченко, Ігор Курус та Юрій Плаксюк подали пропозицію обрати головою Владислава Лясовського, останній узяв самовідвід. Що підтверджує незацікавленість окремих членів Нацради в обранні голови.

Віталій Шевченко у коментарі «УМ» каже: «Ми зробили подання [на Владислава Лісовського], бо для ефективності діяльності Нацради повинен бути голова. Чому пан Лясов­ський, як і кожен з членів Нацради, не може її очолити?».

Водночас заступник голов­ного редактора спеціалізованого видання «Телекритика» Леся Ганжа констатує, що членам Нацради нині зручний статус–кво із «безголів’ям»: «Ситуація нагадує театральну гру, повну драматизму, хоч і в бюрократичному виконанні. Проте значних кадрових змін найближчим часом не побачимо. Навіть «регіоналка» Ганна Герман, яка пообіцяла пролобіювати на посаду голови Націнальної ради з питань телебачення і радіомовлення Олену Бондаренко, не здатна вплинути — занадто складний процес призначення членів Нацради. Це план не менш ніж на півроку».

Назад, у 1994–й?

Відтак до відзначення 15–річного ювілею досі один із найстабільніших і найбільш «дер­жавницьких» органів, на цьому етапі став своєрідним театром абсурду. Замість того, щоб закінчити чергову п’ятирічку своєї діяльності рапортом про здобутки в боротьбі з порушенням вітчизняного законодавства у теле– і радіопросторі, Нацрада може занести собі в пасив скандал, непрозорі закулісні ігри й здачу росіянам популярної радіочастоти. Залишилося увімкнути «Аллу» — і ми повернемося, принаймні в музичному репертуарі, у той–таки 1994 рік. Із 15–річчям тебе, Нацрадо!