«Для всіх регіонів України традиційними для освячення на Великдень є паски, крашанки, ковбаси і м’ясо, — каже Олексій Доля, етнограф, заступник директора Національного музею народної архітектури і побуту України «Пирогів». — Ще — запечене порося з хроном, продуктом, що покращує травлення. Але що сторона, то й новина. Гуцули, наприклад, несли до церкви сирних коників. На Полтавщині моя бабуся завжди казала, що треба взяти посвятити сіль. Така традиція існувала і на Львівщині. Тільки на Полтавщині брали з собою до церкви пшоно».
Кожен продукт, що опиняється у великодньому кошику, має своє символічне значення. Сіль, за Біблією, — це символ достатку, повноти і суті. У дохристиянській вірі — очисна речовина. Варто лише згадати хлібосольну традицію і без підказок можна зрозуміти, що як і хліб, сіль єднає людей. Страви зі свинини пов’язані із абсолютно іншими значеннями, аніж нинішнє сприйняття тварин з п’ятачками.
Вепр у давньоукраїнському міфологічному сприйнятті асоціюється з чоловічою силою і світлом, а свиня — з жіночою силою землі, теплом і родючістю.
Олексій Доля зауважує, що нині модно стало все трактувати у символах. Але, на переконання науковця, однозначно говорити про те, що було тисячу років тому, некоректно. «Я до символів ставлюся обережно. Тому що беззаперечно можна сказати лише про те, що збіглося у розповідях хоча б кількох людей».
Крім страв, люди здавна святили предмети. Наприклад, якщо кілька разів посвятити ніж, то, за народним повір’ям, ним можна кинути у заметіль — і нечисту силу вбити і навіть побачити, як кров потече. Є багато версій стосовно залишків свячених страв. Ось приклади про шкаралупки від крашанок. Якщо їх пускали у воду, то вважали, що допливуть вони до русалок і тоді ці водяні створіння будуть святкувати Великдень (це поєднання християнських із дохристиянськими міфами). Якщо залишки свячених яєць закопували на городі, то були переконані, що на тому місці осот не ростиме. «На Полтавщині казали, якщо миша з’їсть свячене — з неї кажан виросте. Що станеться з собакою чи поросям у такому випадку, фольклористика не знає. Просто не можна згодовувати освячені продукти тваринам — і все», — констатує Олексій Доля.
Ще свіжі зимові спогади про морозні вітряні дні, коли великою насолодою було зігрітися тарілкою гарячого борщику зі сметаною. Господині урізноманітнювали цю насолоду замороженим щавлем, законсервованою заправкою для борщу, заготовленими з осені чи купленими в магазині бурячками. >>
Найочікуваніший «смачний» сезон — це все-таки полуничний. Думаю, мало хто не погодиться зі мною, що полуниця — це не просто ягода, це ціла історія: весна в розпалі, відпустки на носі і навіть повернення з роботи додому — особливе: обов’язково з пакетиком запашної червоної ягоди. >>
Про користь кулешів, про яку я і так, утім, знаю, цього разу наслухалася від бабусь на лавочці. А народні рецепти — перевірені часом і, як правило, доступні. Тож готуємо. >>
Уже майже літо, а це означає, що ми знову шукатимемо затінки, холоднi страви і прохолоджувальнi напої. Лимонади — прекрасний засіб для втамовування спраги, охолодження організму і вітамінізації, як кажуть, три в одному. Отож за роботу! >>
«Сонце в цеберку» — саме так назвав своє знамените варення з кульбаб Микола Канішевський, відомий нам як телепродюсер, перший віце-президент Національної телекомпанії України, ведучий телевізійних програм («Вісті тижня» та інших цікавих проектів). >>
От так і незчулися, як перша їстівна зелень, обдарувавши нас весняними вітамінами, відбуяла, і на зміну їй для багатьох несподівано приходять... грибочки. Це і ви помітите, коли зайдете в лісопосадку чи хвойний ліс подихати цілющою хвоєю, а додому повернетеся з торбинкою тугеньких маслючків. >>
