Село у нашій Україні — неначе писанка?

      Якщо батьківщина Тараса Шевченка — село Моринці Звенигородського району Черкаської області — це і є серце України, то країну з таким серцем стає ще більше шкода, ніж ту, кріпацьку, змальовану у віршах Тараса. Не святом, а скорботою віє від недавнiх відвідин Шевченкового краю, що відбулися в рамках святкувань до 190-річчя від дня народження Великого Кобзаря. З надією висловити наболіле тамтешній люд чекав гостей із Києва — Президента, який проміняв Черкащину на «теплі краї», і Голову Верховної Ради Володимира Литвина, — щоб ті вислухали їхні біди. Не дочекався. Високі гості, ті, які доїхали (як, приміром, голова Черкаської облдержадміністрації Вадим Льошенко), проводили урочистості начебто для «галочки» — клали квіти, слухали концерти і, уникаючи публічних розмов, від'їжджали «восвоясі». Про досі непрокладений газ (труби, он, за Будищами, а на доведення «блакитного палива» до дворів грошей немає), недобудовану в Моринцях школу і «кущову» лікарню, яку планують закрити (хоч вона обслуговує 5 сіл) у Шевченковому, орендарів, що не платять за землю, безпросвітну бідність і повальне безробіття ніхто не захотів і слухати — хіба що група опозиційних народних депутатів, які прибули в ці краї разом із Віктором Ющенком.

      За багаторічною традицією лідер «Нашої України» у Шевченкові дні не просто приїхав на Черкащину, де взяв участь в літературно-мистецькому святі. Була й допомога — будівельним матеріалом для музею в Моринцях, який з 1988 року існує як філія центральної садиби, проте досі не має власного адміністративного корпусу. Ще у 1996 році, очолюючи Національний банк, Віктор Андрійович загітував колег-банкірів підтримати відродження цих святих місць. Як пригадує Микола Жулинський, тоді ж Анатолій Гайдамака розробив концепцію відновлення Шевченкового комплексу, який мав об'єднати окремі розкидані по трьох селах об'єкти в повноцінний цікавий історичний музей і створити елементарні побутові умови для приїжджих. Але до сьогодні справа не зрушила з місця. Спробуйте-но самотужки дістатися до Моринців — заблукаєте якщо не по дорозі туди, то назад точно, адже жодний вказівник не підкаже правильну дорогу, бо його просто немає. Чому так? Можливо, тому що Тарасові села вважають опозиційними і вони не в пошані у влади. Не випадково ж напередодні поїздки Віктора Ющенка старанно інструктували вчителів і батьків не приходити з дітьми на свято. А можливо, правий Дмитро Павличко, який каже, що такою є наша справжня шана до Кобзаря. «Як була фальшивою любов до Шевченка, так і буде», — з гіркотою підсумовує поет, який не розуміє державної байдужості.