Без натяку на каяття

Упродовж цілих 25 років нині 55–річний уродженець Росії наводив жах на людей переважно в Павлограді Дніпропетровської та Пологах Запорізької областей. Хоча й у інших селищах устиг залишити свій кривавий слід. Скільки пішло на той світ жінок саме від рук Сергія Ткача — наразі точно не відомо. Адже після того, як 5 серпня 2005 року його нарешті затримали, «пологівський маніяк» нарозповідав стільки і з такими подробицями, що ніяких сумнівів щодо його причетності до страшних злочинів не виникало. До того ж у багатьох випадках він указав точне місцезнаходження трупів жінок та дітей, яких вважали зниклими безвісти.

Він говорив про сотню епізодів. Проте в суді розглядали рівно сорок. В усіх випадках сценарій був схожий: жертву він спочатку душив, а потім ґвалтував. Нерідко вхо­див до нещасних у довіру, виявляючи неабиякий хист психолога. Приміром, в одному зі своїх останніх кривавих злочинів неподалік від Пологів він став гратися з трьома малолітніми дівчатками, які купалися у водоймі. Юнкам «веселий дідусь» сподобався настільки, що дев’ятирічна погодилася поплавати на його спині. Нелюд таким чином дотранспортував дівчинку до заростів, де втопив, а потім поглумився.

Судова колегія у кри­мінальних справах Апеляційного суду Дніп­ропетровської області під головуванням Сергія Волошка до кожного епізоду підійшла настільки «прискіпливо», що чимало з них були перекваліфіковані з навмисного вбивства на заподіяння тілесних ушкоджень, небезпечних для життя потерпілих. А деякі навіть були зняті зі звинувачення через недоказовість. А от намагання Ткача корчити з себе психічнохворого не пройшло. Суд дійшов висновку, що на це він не страждає і може відповідати за свої діяння перед законом. Ще у вироку підкреслено відповідний нормі рівень інтелектуальних можливостей Ткача, а також виражений у його характері егоцентризм.

Привертає увагу, що цивільні позови про компенсацію заподіяних моральних та матеріальних втрат подали лише троє потерпілих. Усі вони задоволені вироком Феміди у повному обсязі, й тепер Ткача, в якого всі статки — хіба що одяг, який на ньому, зобов’язано від­шкодувати нещасним понад 370 тисяч гривень.

Підсудний слухав вирок, який читали упродовж двох днів, уважно, втупивші очі в одну точку. Зрештою, його засудили відразу за 14 статтями Кримінального Кодексу України, у тім числі й тими, що передбачають довічне ув’язнення. Проте, за свідченням адвоката Ткача Юрія Сиротенка, його підзахисний цього навіть... бажав. Бо, мовляв, у місцях, де утримують «довічників», умови значно кращі, ніж у слідчому ізоляторі.

Після того як було повідомлено про порядок оскарження прийнятого рішення у Верховному Суді України, Сергій Ткач почав обурюватися, що це необхідно робити через Апеляційний суд. За його заявою, він для таких дій має... свої канали. «Ваше судочинство мені незрозуміле... Я незадоволений», — такими були останні слова «пологівського маніяка» в Апеляційному суді Дніпропетровської області, які засвідчили, що ні про яке каяття чи хоча б вибачення перед родичами своїх численних жертв він навіть не думає.