Друга сповідь «сержанта Петренка»

17.12.2008
Друга сповідь «сержанта Петренка»

Рівно місяць тому, коли було підвищено штрафи за порушення Правил дорожнього руху, «УМ» уже публікувала розмову з Тарасом. Тоді він поділився з нашим читачем міркуваннями про те, як на практиці діятиме суворіше покарання за порушення ПДР. І не помилився! Реакція на сказане в першій публікації, яка далеко не в повному обсязі, проте правдиво переповідала життя Державтоінспекції, викликала серед міліцейського керівництва бурхливу реакцію. «Приходжу сьогодні здавати табельну зброю, даю, як завжди, дві гривні, а черговий аж кричить — забери гроші! Я не корупціонер!», — це довелося почути навіть не від Тараса. Кажуть, із самого ранку, щойно цей матеріал з’явився в «УМ», «на вуха» поставили все начальство: мовляв, звідки журналісти знають такі деталі?! А якщо знайдуть, хто «зливає інфу», обіцяли суворо покарати.

А далі? — Гірше!

«Для керівництва своєрідне викриття в газеті були, як сніг на голову, — каже нині Тарас. — Спершу здавалося, висновки зроблять і лад наведуть, але вже через тиждень стало зрозуміло: це система, яку можуть уміло маскувати, але ніяк не виправляти». Далі маскування просто «переїхало» з полку на дороги. Спершу, стверджує Тарас, даішники й самі були в шоці від нових правил ДР. До всього ж взнаки далася економічна криза. Керівництво попередило: гроші на заробітну плату в бюджеті закладені лише до кінця цього року. А далі, як то кажуть, «тримайтеся берега». «А багато хто з хлопців взяли доларові кредити, а чим виплачувати — один Бог знає», — пояснює Тарас. Тож, окрім Всевишнього, довелося дізнатися і пересічним водіям.

«Нині менше п’ятдесяти гривень не беремо — ризик великий. Днями зупинили дівчину на «джипі», щоб перевірити документи. А коли відпустили, через декілька сотень метрів її зупинила вже служба внутрішньої безпеки, яка прискіпливо випитувала, чи не вимагали ми хабаря. Так дівчина сама і під’їхала потім до нас, щоб попередити», — додає напарник Тараса.

Хлопці стверджують: незважаючи на запевнення, що відтепер вони виписуватимуть лише постанову про сплату штрафу, протоколи «катають» і далі. «У перші дні ми зітхнули з полегшенням: увечері сказали привезти по одному протоколу кожен. Проте вже у наступні почали вимагати чотири дорожніх акти!». Підтвердженням цьому став і дзвінок до нього близько опівночі. «Погані справи: служба закінчилася ще о 22.00, а й досі не можемо здати зброю і протоколи — кажуть, мало написали», — у розпачі пояснював по телефону Тарас. А вже через 30 хвилин невеселим голосом додав: «Їдемо назад. Начальник зміни сказав, що стоятимемо, поки не виконаємо необхідний план щодо кількості протоколів».

Один в полі не воїн

Довести ж кількість «паперів» до необхідного показника нині стало значно складніше, ніж раніше. Річ у тім, що водій може просто відмовитися визнавати, що порушив ПДР. У такому випадку даішникам доводиться шукати свідків, а допомагати в цьому правоохоронцям, навіть з елементарної водійської солідарності, мало хто схоче. «Парадокс, але, якщо порушник відмовляється і ми не можемо знайти свідків, а постанова для сплати штрафу вже виписана, маємо оплатити її з власної кишені — так сказало начальство», — стверджує Тарас. Пікантності цій ситуації додає і те, що, за словами мого співрозмовника, даішникам заборонили виписувати мінімальну суму штрафу за серйозне порушення, яка починається з 255 гривень. «Головна мета — наповнення бюджету. Тоді, мабуть, і зарплата буде в наступному році — так пояснили нам, чому слід виписувати водіям мінімальний штраф не менше 300 гривень».

Добрим помічником у такій ситуації могли б стати засоби фото– та відеофіксації, яких останнім часом у столиці значно побільшало. Втім і тут даішник не завжди може покластися на техніку. «Камери справді працюють. Однак є вказівка, що на порушення автомобілями з некиївськими номерами, приміром, покарання поки що не розповсюджується. А до цієї категорії потрапляє і низка інших, нехай і з київськими номерними знаками, «крутеликів». Вони показують «документ» і відправляють нас куди подалі, навіть якщо сидять за кермом нетверезі», — ділиться даішник.

Відтак дуже часто на дорозі виникає ситуація, коли тандем «інспектор–водій» змушений з’ясовувати «стосунки», керуючись не законами, а «хто — кого». І методи тут не мають значення — у такому випадку Правила дорожнього руху дуже часто підміняють купюри. Адже сперечатися і доводити неправоту, не маючи засобів впливу на «крутих» водіїв, даішники не хочуть. Та і не мають заохочення. Тим паче, якщо порушник на дорогій автівці ще й «купюру» пропонує, а своє начальство попереджає про проблеми із зар­платнею вже з нового року. Щоправда, тепер «іван франко» все більше знецінюється, а на перший план під час зупинки авто все частіше виходять «грушевські» та молоді «шевченки».

  • Загинув за Батьківщину? Доведи

    60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>

  • На чужині — не ті люди...

    Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>

  • «Русскій мір» у нашій церкві служити не буде»

    Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>

  • Батько солдата

    Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>

  • «Нашим хлопцямна війні Бог дає інші очі»

    Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>

  • Зона як заповідник

    Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>