Штрафуємо з серцем

17.12.2008
Штрафуємо з серцем

Не оштрафував, але пальчиком посварив. (Тетяни ШЕВЧЕНКО.)

Щойно нові штрафи набули чинності, колега по роботі, який користується громадським транспортом, проте досить прискіпливо вивчав нововведення ДАІ, цілком серйозно запитав: до речі, а ви вже домовилися, коли і де проводити акцію протесту, перекривати дороги? У відповідь на моє здивоване «навіть не думав про це» зауважив: «Дуже необачно. Так вас «задушать»... поодинці. Бо вони нічого не зробили, щоб мати моральне право в період економічної кризи брати з водіїв такі побори. Це ж банальний рекет». Нині сказане колегою набуває дедалі більш логічного пояснення. Складається враження, що його слова уже сьогодні стали б пророчими, якби штрафи почали діяти на території всієї держави рівнозначно, а не лише у столиці. Та й у Києві, виявляється, «дерти три шкури» з водіїв інколи не можуть навіть самі даішники.

Небездушний даішник

Перше місце, де кореспондент «УМ» вирішив поспостерігати за працівниками ДАІ «у дії», стало Столичне шосе. Саме там зазвичай концентрація патрульних авто дуже висока. Вузлова станція як для потягів, так і для автобусів, «Видубичі» стала наступним «об’єктом». Заїхати, навіть щоб забрати передачу чи провести когось на автобус, на територію автостанції не можна — на в’їзді висить знак «цеглина». Утім це не стає перепоною для окремих автівок.

Тихенько чимчикуємо за інспектором, котрий, побачивши порушників, прямує до них. «Ваші права і техпаспорт, — чуємо збоку, вдаючи, ніби чекаємо автобуса. — Ви бачили, що сюди в’їзд заборонено?». Вже через кілька хвилин співробітник державтоінспекції дістає з портфеля протокол. Здавалося б, ось вона, робота міліції в дії. Та раптом за молодика за кермом недешевої «БМВ» вступається жіночий голос, істеричний. «Я хвора! Це мій син! А ви безсовісні! Дайте нам спокій — на ліки грошей немає! Подумаєш, під заборонений знак проїхали», — крик жінки через затемнене скло автомобіля починає привертати увагу перехожих. А вже за декілька хвилин інспектор із виразом обличчя «навіщо я взагалі їх чіпав» пробачає порушнику — чути волання жінки вже нестерпно.

За кілька хвилин у поле зору потрапляє «Ауді». За кермом чоловік, а тому і справа пішла простіше: правоохоронець сідає в авто, вмикає світло і пише протокол. Зайнятий писаниною, він не помічає, як водій «відлучається на хвилину». На очах кореспондента «УМ» чоловік років сорока встигає за лічені хвилини оббігти ще декілька автівок, яких, не виключено, чекала б така сама участь за проїзд під «цеглу». За мить усі хутко роз’їжджаються. Отака вона, водійська солідарність...

Наступною «жертвою» стає мікроавтобус, який паркується в забороненому місці — під мостом. Проте й тут все не обмежуться складанням протоколу. Точніше і тут порушника обминає «штрафна» участь. Після проходження стандартної процедури представлення біля автівки вже чуємо обурення самого даішника: «А чому ви прикриваєтеся дитиною?! Зупинитися на хвилину — означає висадили й поїхали. А я вже 15 хвилин спостерігаю, як ви стоїте». Далі йдуть кілька добірних фраз власника авто. Мовляв, «зараз подзвоню». Коли ж у відповідь звучить «дзвоніть, можу і номер дати — якщо начальник скаже не робити роботу, то я вас відпущу», до розмови знову долучається жінка з наріканнями на «поганих» правоохоронців.

Коли начальство сказало «треба»

Врешті–решт, мамі таки вдається позбутися доскіпливого міліціонера, наступною «мішенню» якого стає «Таврія», що проїжджає на заборонений сигнал світлофора. За кермом недорогої автівки сидить пенсіонер. Коли чує про розмір штрафу, хапається за серце. Така сума — третина його пенсії. Та тут інспектор уже незворушний: «А що мені начальству казати? Ви ж здійснили грубе порушення!». Відтак чоловік від’їжджає після підписання протоколу, криючи «усіх і вся» недитячим лексиконом.

Оскільки справа наближається до вечора, кожне авто далі стає на вагу золота, адже «на базі» від співробітника чекають певну кількість про­токолів. Порушуючи будь–які правила дорожнього руху, в якийсь момент по Столичному шосе «пролітає» іномарка з дипломатичними номерами. Та вона не поповнює скарбничку зі складеними актами про порушення. Незважаючи на вимогу ДАІ зупинитися, «посольський крутелик» лише показав задні габаритні вогні.

«Багато ще протоколів треба написати? У мене друг працює в ДАІ», — намагаюся втертися в довіру до «хлопця з жезлом». «Та ну їх усіх! Того не чіпай, бо подзвонить, там діти плачуть, тут пенсіонери, а мені хоч звільняйся», — спересердя реагує даішник. А трохи подумавши, через плече кидає: «Вдома жінка свариться, що дитина мене днями не бачить, а як поїду швидше, якщо без протоколів не приймуть зміну? Не життя, а...», — зустрівши розуміння в моїх очах і повну солідарність щодо оцінки життя, хлопець, крутячи жезл на руці, знову стих, вдивляючись у далечінь дороги. Десь там, за поворотом, їхали саме ті «протоколи», яких так не вистачало його начальству і які так, зважаючи на місячну зарплатню, ненавидить його сім’я...

  • Загинув за Батьківщину? Доведи

    60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>

  • На чужині — не ті люди...

    Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>

  • «Русскій мір» у нашій церкві служити не буде»

    Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>

  • Батько солдата

    Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>

  • «Нашим хлопцямна війні Бог дає інші очі»

    Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>

  • Зона як заповідник

    Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>