Їду повільно, бо... «офігіваю»

Буквально за кілька днів до того, як очільники Державтоінспекції звітуватимуть про результати запровадження підвищених штрафів на автошляхах за місяць, автору цих рядків довелося поїхати у центр Києва на важливу зустріч. Кожен водій, який знає столицю, підтвердить: зазвичай дорога від станції метро «Шулявська», де розташована редакція «УМ», до Печерського району займає в середньому 20 хвилин. Та таке «щастя» людям за кермом випадає здебільшого на вихідних. І справа навіть не у «пробках».

Тягнучись проспектом Перемоги зі швидкістю 40 кілометрів на годину, за вікном помічав цікаві речі. Їздити наші водії й справді почали обережніше. Штраф у півзарплати лякає. І, як з’ясувалося, причини рухатися повільно були: на нас із «Візиром» у руках, сховавшись за конструкцію мосту, чатував патруль Державтоінспекції. Та в якусь секунду почали відбуватися незрозумілі речі: безпосередньо посеред величезного дорожнього полотнища, під час зупинки на «червоний», з автомобіля «Деу» із «шашечками» на даху раптом вискочив кремезний чолов’яга. Поки водії з подивом розмірковували, куди той так швидко направляється, чоловік підбіг до «Таврії», витягнув звідти молодого хлопця і почав ним трясти, немов грушею. «Ти што дєлаєш?!» — кричав знавіснілий таксист своєму недосвідченому колезі. У цей момент до нього приєднався один із пасажирів «Деу», який теж не погребував докласти руку до переляканого водія автівки з трикутничком на задньому склі з позначкою «У».

Через цей інцидент на проспекті за лічені хвилини «тягнучка» переросла у «пробку». Надававши нашвидкоруч хлопцю стусанів, таксист ускочив у своє «Деу» й хутко поїхав, залишивши розгубленого юнака наодинці з дошкульними сигналами клаксонів тих, кому ці події взагалі були «до лампочки». Найбільше вразили даішники, які, стоячи з «фарою», дуже злилися через непередбачену зупинку живого «хліба». І хоча вони бачили інцидент, ніхто не вказав таксисту, що з’ясовувати стосунки в такий спосіб — не вихід. Для цього існують більш цивілізовані методи, як–то складання протоколу про порушення. На зауваження кореспондента «УМ», що «хлопці в погонах» мали б втрутитися, один із них лише кинув: «Ти мнє ісчо поговорі — єзжай, давай!».

Воно й зрозуміло: проводити роз’яснювальну роботу, фіксуючи порушення, не те ж саме, що «ловити на швидкість». Останнє хоча б дає можливість довго не мерзнути на вулиці, а заробити «швидку копійчину». Відтак решту дороги на Печерськ автор цих рядків намагався проїхати дуже обережно і не поспішаючи — це ж не штука нарватися на такого «таксиста». А раптом водія більш престижної іномарки — такий і покалічити може, поки наше ДАІ вдаватиме, що це їх не стосується.

Доїхати вчасно й зустрітися з потрібною людиною тоді так і не вдалося. Повертатися назад, як виявилося, було не менш цікаво, аніж їхати на Печерськ. Проїжджаючи Виноградар, спостерігав картину, кращу за першу. На виїзді з лісу, куди наші громадяни полюбляють заїхати «на природу», пригальмував «джип» із наклейкою «Беркут». Яким же було моє здивування, коли кремезні хлопці, вийшовши з автівки, одягли жилети, які вмить перетворили їх на... співробітників Державтоінспекції. Я простояв ще кілька хвилин і зрозумів: ці «товариші» зі смугастими палками в руках зупиняють вибірково тих, хто виїжджає з лісу. Вочевидь, ловили водіїв «під мухою». Дозволю собі припустити, що «беркутівці» протоколів не складали — практично кожен, кого вони зупиняли, не простоював більше п’яти хвилин.

А ввечері, зустрівши дорогою додому ще кілька патрулів, подумалося: добре влаштувалися, панове офіцери, що вже і «Беркут» хоче в ДАІ. Користі від вас більше не стало, а штрафи, чи то пак «відчепні», уже навчилися брати за іншим тарифом. І це в період фінансової кризи, коли люди й так копійку до копійки збирають. Ось лише одне хотілося б запитати в тих, хто фактично узаконив «рекет» на дорозі — а совість не тисне? Чи шурхіт купюр пом’якшує цей маленький, захований десь глибоко під кітелем, дискомфорт?..