Де українській моді шукати ідентичність? (Колекція Глазкової. Фото Рейтер.)
Осінні покази Ukrainian Fashion Week стомили. Через те, що з 40 показів колекцій грамотних, професійних і в той же час пошукових, концептуальних було при найоптимальнішому погляді з десяток, а спостерігати за магазинним чи базарним варіантом одягу, який претензійно називається дизайнерським, — це значить нудьгувати на монотонних дефіле з невідомо звідки взятими моделями, що не потрапляють у музику, не вміють зафіксуватися перед фотографами і тягнуть на подіум усі соціальні й особисті проблеми.
Одна з настанов гуру фешн–критики Хіларі Александер, які вона роздавала на UFW, побачивши тільки дві колекції, звучала так: «Я була б рада знайти тут нового фантастичного інтернаціонального дизайнера, який надасть слави і важливості Україні в модному світі. Однак у світі стільки дизайнерів і Тижнів моди, що українським модельєрам дуже важливо знайти свою відмінну особливість. Але не настільки відмінну, щоб це було неможливо носити».
Дизайнер Віктор Анісімов, який може скільки завгодно гратися в infant terrible української моди (журналісти якось не помітили, що Олексій Залевський цим місцем давненько поступився донецькому модельєру), але за світовою модою слідкує «по–дорослому», на своїй прес–конференції сказав таку фразу: «Зараз я побачив, що народжується українська мода — це Лілія Пустовіт, Ірина Каравай і Юлька Долинна». Переможницю цьогорічного конкурсу молодих дизайнерів «Сезони моди — погляд у майбутнє» Юлю Долинну, яка на осінньому Тижні навпіл з Анісімовим робила колекцію для Anisimov, у цей список Віктор поставив явно авансом. Але перші два дизайнери справді щосезону (тфу–тьфу) видають максимальний результат, роблять європейський одяг із делікатним українським акцентом, і після кожного показу Лілії Пустовіт і Ірини Каравай видихаєш: «Як красиво!». А «красиво» це чи не найвищий комплімент, бо сучасна мода оперує іншими категоріями.
Навіяна Адріатикою колекція Poustovit і романтична, і стримана водночас — як дівчина з хорошої сім’ї, якій добрий смак і хороші манери не дозволяють виявляти почуття вульгарно, але це не відміняє її сильної натури і самодостатності. Прямі сукні–майки з накинутими поверх сукнями–халатами, сукні в кольорах деграде з сорочковими комірами, романтичні молочні сукні в білий горошок з асиметричними гронами оборок — у всіх занижена талія, графічний силует, м’які лінії. Чіткості ліній і тілесності фігури Лілія надала піджакам, комбінезонам, шортам і довгим жилетам. Декор у колекції стриманий (принти «національної» пташки, дерева життя) і «неправильний» (асиметричні плісировані стрічки, стрічки, не пришиті до кінця до сукні чи спідниці). І в костюмі від Лілії Пустовіт ви не почуватиметеся скуто — вони не обтискають тіло, а моделюють силует. Укорочені рукави в костюмах, плащах, піджаках при видовженому силуеті надають образу незахищеності й зворушливості. Колекція трендова рівно настільки, щоб бути актуальною, але ні на йоту не зраджує пустовітівську стилістику. В одному з інтерв’ю дизайнерка зізналася, що хотіла б зробити великий проект українського костюма, і щоб питання носибельності чи актуальності не обмежувало її творчість. До речі, віднедавна Лілія Пустовіт говорить виключно українською мовою — вочевидь до цього рішення дизайнера №1 в Україні привів якийсь внутрішній шлях.
Ірина Каравай дуже переживала, що якимось дивним чином тема її колекції для Nota Bene&Karavay збіглася з темою Оксани Караванської — творчість Марії Приймаченко. Формально цей збіг можна пояснити 100–річчям із дня народження народної художниці, який відзначаємо у 2008 році. Колись таке вже було — кілька років тому Оксана Караванська і Віктор Анісімов, не змовляючись, інтерпретували живопис Казимира Малевича в одному сезоні. Утім переживати не варто: якщо Оксана Караванська майже буквально ілюструвала свій одяг наївними звірами Марії Приймаченко, то Ірина швидше надихалася великою примітивісткою і віддавала їй данину шани. Її колекція — цілком європейська, цілком караваєвська, український дух виражений у тканинах: шовковий оксамит, вовна, батист, льон, — крої, національній естетиці одягу, а приймаченківський акцент — в аксесуарах: неймовірно красиві, як завжди, оксамитові обручі з наївними вепрами, мавпами, левами, бобрами, «що вийшли з води, бо брудна вода», сумочки, пряжки на поясі, намиста зі звірами–підвісками, одна–дві аплікації на прямій мінімалістичній сукні. Звідки, скажіть, могли би взятися в приймаченківській колекції гаремні брюки і фатінові спідниці–пачки приглушеного синього, коричневого, рожевого кольорів? «В ескізах пачок не було, — каже Ірина, — але коли я приміряла один жакет, то ця спідниця ніби просилася під нього. А в нас якраз був чудовий фатін, так вони й з’явилися. Мушу сказати, що їх замовили в першу чергу». Замінити плахту на пачку і поєднати її з оксамитовим піджаком і прикрасами з камінців Svarovsky так, що очей не відведеш, — без перебільшень, це може зробити тільки Каравай. Об’ємні спідниці, блузи і піджаки, які кроєм нагадують вишиванки, але виконані з несподіваних матеріалів, виглядають ультраурбаністично, подовжене оксамитове пальто асоціюється з жупаном, а квіти на вільних прозорих блузах за настроєм суто тобі лапаті приймаченківські. На блузах із найтоншого батисту вишиті невеликі фрагменти робіт художниці, нерідко камінцями Svarovsky, вони та ще яскраві шовки лискучої фактури наводять на слово «гламур», яке я з задоволенням заміню на de lux.
Цікаво, що ні Ірина Каравай, ні Оксана Караванська не задумувались про авторське право на твори художниці, але ж нащадки — живі...
Колекція NB Karavay — друга лінія Ірини Каравай — теж безкомпромісно дизайнерська. На основу з чорного, білого і сірого вона нанизала яскравий жовтий, сливовий, червоний, зелений, доповнила шовковими хустинками і капелюшками — і образ дівчини–2009 готовий. Вона любить багатошарові композиції, не розлучається з лосинами, прямі лінії піджаків–трапецій поєднує з об’ємними спідницями, має повний гардероб модних суконь — і з паском на стегнах, і з кишенями в тому ж районі, і з широкими короткими рукавами. Одяг NB Karavay в київському «Альта–центрі» витримує будь–який контроль якості — там бездоганний крій, хороші тканини, актуальні моделі й чудова якість пошиття.
Із чим повернулася на подіум марка Anisimov? З 30 літніми сукнями на тему Нового року, половину з яких зробила Юля Долинна. Геніальна ідея — коротка мінімалістична сукня з вирізом, що нагадує зірочку, і з аплікацією ялинки на весь зріст, влітку від неї точно покращиться настрій у «замотаному» місті. Сукні–безрукавки з новорічними аплікаціями і з короткими рукавами і збільшеними плечами з аркоподібними рюшами — мінімалізм із яскравим декором, плюс яскраво жовті, червоні, сині чоботи — це та простота життя, яка імітує, за задумом Анісімова, прихід сільських дівчат у клуб на дискотеку, де взимку і влітку АВВА співає свою Happy New Year. Хороша ідея і дуже прикольні сукні, але назвати їх повноцінною колекцією у професійному розумінні не виходить, це, швидше, відтягування часу і відволікання уваги від роздумів над справжнім come–back (ом). Шкода, що Анісімов до свого Богом даного таланту ставиться пофігістськи. Друга лінія Віктора Анісімова для ТМ WAWA — по–модному правильна, вона провокативна і дизайнерська: Анісімов знову поєднував спортивні костюми з класичними двійками і трійками. Дизайнер має точне око на пропорції, силует і кількість деталей на квадратний метр. Свої футболки з комірцями від сорочок, спортивні джемпери з верхом від костюмів, білі сорочки з краватками–оселедцями, які він ховав за кофти з тонкого трикотажу з олімпійською емблемою, поєднував з вузькими, «підстреленими» брюками. Шорти поверх брюк і комбінезон поверх костюма — все ідеально ілюструє тему, Олімпійські ігри 1936 року очима Лені Ріфеншталь (її фільм «Олімпія»). «Я не завжди шию те, що сам одягнув би, але я візуалізував якісь актуальні образи», — каже Анісімов і знову обіцяє, що його WAWA з’явиться в магазинах.
Колекція ТМ Victoria Gres by Gres присвячена Марії Каллас та її втіленню Фанні Ардан у стрічці «Каллас назавжди». Клієнтка і, схоже, подруга Вікторії Гресь Надія Мейхер (вона ж Грановська в «минулому житті», за «ВІА Гри») відкрила показ живим оперним співом у розкішній довгій концертній сукні, розшитій стразами та камінцями Svarovsky, і вийшла в останній сукні колекції, що, очевидно, означало натяк на реінкарнацію Каллас у Надії Мейхер. Колекція з першої лінії Вікторії Гресь — це фактично набір суконь і літніх плащів для походу в театр, в оперу, драматичних за кольорами (червоний, чорний, сірий з червоним, цегляно–оранжевий) і актуальних за силуетами. Модна прозорість і гіпюрність проглядалася в колекції фрагментами, монохромність зрідка розбавлялася «клітинною» обробкою — в тон чудовим туфлям, зробленим Сніжаною Нєх. Дуже гарними в колекції були спідниці–олівці, які поєднувались із лаконічними блузами.
Наташа Глазкова, учениця Слави Зайцева з Донецька, завжди ходить своїм шляхом, цього разу її «покликав у дорогу» «Солярис» Станіслава Лема. Її сукні для жінки, народженої з глибин Океану, — витвори прикладного мистецтва, це кутюр у його буквальному сенсі — деякі тканини майстри Наташі Глазкової творили вручну, плели на коклюшках, оздоблювали бісером, стеклярусом, паєтками, перлами. Її архітектурні, складнокроєні сукні з атласу, шовку, з легкими шифоновими крильцями, з атласними стрічками, що задають головні лінії силуету, з глибокою трикутною горловиною — маленькі історії, які розказують про жінку сміливу і відверту, яка не знає себе до кінця, але не припиняє пошуки самості. Видовжений силует, м’яка лінія коміра, акцент на плечах — основні штрихи до портрету колекції. Майже всі тканини — від перламутрових рожевого, молочного, перлинного, вершкового до глибоких синього, зеленого, темно–рожевого — мають «океанський» відблиск. 26 жовтня Наташа Глазкова показувала обидві свої колекції: і Natasha Glazkova, і другу, молодіжну лінію Nastya by Sketches — на Тижні моди в Москві. До речі, молодіжна лінія в російських магазинах продається значно активніше, ніж у наших.
Лілю Літковську вже нарекли українською Вів’єн Вествуд, а вона й не збирається заперечувати, що бунтувати їй подобається більше, ніж обслуговувати буржуазну публіку. Причому її бунт завжди дуже добре скроєний, із чудових якісних тканин, а атмосфері показу позаздрять дизайнери зі світовими іменами. Літковська, яка як стиліст від артистів відбою не має, теж показала сукні з блискучих фактур. Плащі, сукні, костюми відзначаються або асиметрією, або повтором деталей — подвійні бретельки на сукні, подвійні кишені тощо. В колекції Літковської можна знайти модні сукні з бахромою, шовкові плаття, підв’язані грубими шнурами, брюки, широкі в талії, які плавно звужуються донизу, ефект деформації. Але, як на мене, чоловіча лінія дизайнерці вдалася чи не краще за жіночу — глухі куртки з чорної плащівки, затягнуті шнурами, брюки, які ніби сповзають зі стегон, трикотаж з глибоким вирізом «човник», що оголює плечі. У вибраному нею напрямку Літковська прекрасна — нахабна, зухвала і стильна.
Від тандему Luvi завжди багато очікувань — надто ідеальною була їхня перша колекція. Повторити ефект першого враження важко, але репутацію прогресивних мінімалісток вони підтримують успішно. Цього разу Вікторія Чикулай і Людмила Седляр взяли класичні кольори — білий, червоний і чорний, трохи розбавивши їх монументальність сірим. У Luvi вони не були драматичними завдяки тисненим фактурам і делікатному крою. Сукні–сарафани за коліно з контрастною маленькою оборкою на подолі виглядали дуже сексуально, а з довгими шарфами–оселедцями ще й концептуально, акцент на рукавах дизайнерки зробили за допомогою стьобаних наплічників, в естетиці обладунків — модний прийом. Мінімалістичні, з ефектом деформованості сорочки, міняючись, носили і хлопці, й дівчата — унісекс, а добре скроєні шкіряні і просто брюки, схоже, добре сядуть на будь–яку дупу. Відкривав показ, зроблений у стилі «після глобальної катастрофи», кліпмейкер Алан Бадоєв, а закривала Наталя Могилевська з кількома хлопцями з «Фабрики зірок–2».
Заявлені як «етноренесанс» колекції Олесі Теліженко і Каті Пшеченко дещо розходилися в одному показі. Олеся, як і погрожувала, зробила колекцію «Татові витинанки» на основі витинанок свого батька, художника Олександра Теліженка. У Каті Пшеченко половина колекції була навіяна арабськими сукнями, які ввів у моду Поль Пуаре на початку 20 століття, а половина нагадувала костюми для виступу якогось «просунутого» ансамблю автентичного фольклору — сукні з монохромною вишивкою в тон, сарафани і блузи.
Колекцію Олесі Теліженко, що заявила про себе як дизайнер національної традиції і притримується її вже четвертий сезон поспіль, важко було ПОБАЧИТИ через не дуже якісне представлення (хоча режисером показу був Олесь Санін) — монотонне дефіле, «заморожені» моделі й дещо похмурі кольори «погасили» враження. Переглядаючи фотографії, бачиш, скільки красивих речей умістилося в одну колекцію. Правда, не завжди вони логічно одне з одним поєднувалися. Мінімалістичні білі сукні з чорними узорами витинанок на подолі — лаконічні і промовисті, спідниці з витинанками, і тут–таки довгі сукні з «витинанками» з тканини. Олеся каже, що винайшла таку технологію лазерної витинанки, що повторювати ці «фокуси» для наступних замовлень не буде проблем. Поєднання української автентики і стилю «мілітарі» — улюблений прийом Олесі, тут їй особливо вдалися чорні брюки і топ з накладними кишенями, що складають враження комбінезону, і «глухий» чіткий костюм — в літній моді 2009 року — модно буде імітувати парадний військовий мундир, але більшість костюмів виглядають занадто утилітарними і повсякденними. Завершили колекцію архітектурні білі напівпальта з широкими рукавами і сірими «витинанками» — строгі й аристократичні.
Світлана Тєгін, Роксолана Богуцька і Світлана Бевза, на яких завжди багато надій, зробили кожна в своєму стилі дуже комерційні колекції, ніби заздалегідь приготовлені для конкретних клієнтів. Зрозуміло, що ситуація з вітчизняною модою не дуже оптимістична, і краще, напевне, продати клієнтам те, що їм сподобається, ніж ризикувати, але зупинитися — значить померти... Роксолана Богуцька замовила в Італії розкішні шовки за своїми ескізами небесної якості, що божественно струменіють сукнями–халатами під пояс на високих тонких дівочих фігурах, але ... цього замало для нової колекції. Поєднання вишитих елементів — бретельок, поясів, горловин із шовками — видалося не дуже зграбним, а от одягти на таку сукню коротку шкірянку з коротким рукавом — це справді шик. Зрештою, Роксолана Богуцька, як і Оксана Караванська, традиційно краще справляються з осінньо–зимовими колекціями.
Закривав UFW грузинський дизайнер Автанділ Цквітінідзе, який, приїхавши на середину Тижня, добросовісно відвідував усі покази українських колег разом із дружиною Хатуною. Використовуючи модний прийом «силует у силуеті» і додавши до нього ефект сукні на сукні, перфорований лазером шовк і обробку горловин, подолу, країв дутими валиками, — Автанділ знову «порвав» українську публіку. Сірий, білий, перлинний, чорний, молочний кольори врешті вибухнули клаптиковими червоним, жовтим, фуксії, синім, нагадуючи саморобні килими. Жіночні сукні з чітким силуетом Автанділ прикрасив вертикальними складками, ґронами стрічок, валиками і золотими шнурами.
Українські чоловіки теж не залишилися на обочині моди. Анна Сосновська, Сергій Смолін для ТМ Idol, Наталя Соболєва і Людмила Вронська, Лілія Літковська, Luvi, WAWA — достойні марки, на які не гріх подивитися і найпросунутішому київському снобу. Ідеально скроєні, модні костюми від Смоліна слід розбавити його ж футболками з принтами розколотого грецького горіха. Футболки Сергій рекомендує носити з костюмними жилетами, а брюки–дудочки — з сорочками. Оцінити ці речі зможе сучасний міський інтелектуал — недарма ж і підказка є: грецький горіх так нагадує мозок. До Анни Сосновської можна звернутися за довгими шовковими жакетами а–ля піжама, футболками з одним рукавом, а до Соболєвої і Вронської — за кольоровими трикотажними кардиганами, люрексовими двійками —пуловер і піджак, і спортивними речами.
P.S.Не хочеться брати на себе відповідальність робити висновки: найкращі друзі дівчат — відчуття. А відчуваю я, що молоді українські дизайнери роблять значно цікавіші заявки, ніж «матьорі». У вівторковому номері спробую вам це довести.
Починався Тиждень з порогу — навпроти входу в «Мистецький арсенал» куратор проекту Ukraine Inspired, дизайнер Федір Возіанов представив невелику колекцію casual–речей — футболки та світшоти з патріотичними принтами та написами. >>
Катя Возіанова — засновниця ательє Indposhiv, донька дизайнера Федора Возіанова — маже п’ять рокiв тому знайшла вільну нішу: чоловічі костюми на замовлення. Нудне радянське слово «індпошив» написала латиницею і взялася до роботи. Це тільки на перший погляд здається, що Brioni та Ermenegildo Zegna задовольнили потребу багатих чоловіків у пристойних костюмах, а торгова марка «Михаїл Воронін» — не дуже багатих. >>
Український тиждень моди, що проходив iз 9 по 13 жовтня, дав відчуття, що країна перебуває напередодні створення повноцінної fashion–індустрії. Є UFW — з традиціями, патріотизмом, професіоналізмом. Є нібито альтернативні модні Дні — проект маргінальний, проте амбіційний. Є Львівський fashion week, і в ці дні вперше пройдуть «кучні» покази в Харкові. >>
Олега Скрипку в нас просто люблять. Здається, саме тому поява його в підсумковому дефіле на подіумі Українського тижня моди викликала шквал овацій. У кулуарах після закінчення першого дня Тижня, в якому Скрипка дебютував як дизайнер, більше критикували його колекцію, ніж захоплювалися. >>
33–й український тиждень моди наповнений ефектними заходами і медійними обличчями. 12 жовтня на подіум UFW вийдуть 12 телеведучих групи каналів «1+1» у вбранні від українських дизайнерів — і Лідія Таран, і Алла Мазур, і Данило Грачов, і Руслан Сєнєчкін, і Юлія Бориско, і Василіса Фролова. >>
