Вiктор Ющенко i Вiктор Янукович згадали «пана Наполеона».
Високопредставницька міжнародна конференція «Україна в Європі та в світі», що проартикулювала головні стратегічні питання для держави (якою Україна стане завтра і як їй від цього самовберегтися?), запізнилася щонайменше на півтора року. Українці заговорили вже зовсім різними політичними діалектами. Тож навряд чи знайдуть спільну мову за «круглим столом», про потребу якого натякнув у своєму вступному виступі Прем'єр-міністр Віктор Янукович. Це не був той конкретний, реальний дубовий стіл, історичний стіл, за яким вели переговори «Солідарність» з комуністичною польською владою у 80-ті роки, що його пропонував півтора року тому — восени-2002 — президент Польщі Олександр Кваснєвський українській владі та опозиції. Це, швидше, була просто красива фраза, «біжучий рядок» у зачитаному тексті, конкретизувати який Віктор Федорович не захотів навіть для преси, не кажучи вже про учасників конференції, з котрими Прем'єр радо розпрощався відразу після виступу. Про ілюзорність цієї буцімто пропозиції свідчить і найбільший курйоз конференції. Так, зачитуючи текст виступу, половина якого була присвячена критикуванню опозиції, на фразі «ми мали б успіх, якби опозиція не блокувала дії влади», зал відверто засміявся — і Віктор Янукович засміявся разом з усіма. Кумедність ситуації була настільки непоборною, що Прем'єр навіть не пробував удавати з себе актора і дочитував текст, ледве стримуючи сміх.
Резюме виступу Януковича звучало по-дарвіністськи: «Пан Наполеон розумів... головну формулу успіху: необхідно бути просто сильним». Віктор Ющенко у своїй промові процитував у відповідь іншого французького реформатора — де Голля, котрий вважав за потрібне йти на важкий діалог з політичними супротивниками, позаяк «опозиція — це теж Франція». І хоч Ющенка й Януковича посадили поруч у президії, і хоч етикет змусив їх обмінятися рукостисканням, і хоч європейські гості обнадійливо підмітили, що участь у такій конференції двох основних претендентів на президентство свідчить про те, що демократія в цій державі ще не сконала і що Україна — таки не Росія і не Білорусь, — враження, що влада й опозиція зійшлися «до бар'єру», залишилося безжально стійким. «Конференція толкова, тільки вона точно в «темниках» буде: ні західної критики влади, ні Ющенка не буде на екрані. Так що мій сюжет у новинах можна не дивитися», — кисло сказав у перерві на каву мій колега з одного потужного телеканалу.
На конференції було згадано ще одного Віктора — Медведчука. Андерс Аслунд з американського Фонду Карнегі, дорадник українського уряду в 1994—97 роках, вважає: «Ми (Захід. — Авт.) не можемо виключати путчу в Україні». Посилаючись на сумний досвід Росії, пан Аслунд переконує, що «олігархи — краще, ніж КДБ, бо між ними є конкуренція». Водночас його насторожує об'єднання грошей та партійно-організаційного ресурсу Віктора Медведчука з силовими структурами, насамперед з податковою адміністрацією, що дає Андерсу Аслунду підстави розглядати можливості й репресивно-силового розвитку подій в Україні.
Словом, Вікторів у країні багато, та наразі немає вікторії.
Спокою, тобто стабільності й передбачуваності. А ще, вочевидь, — щоб ми не заважали йому розвиватися.
Принаймнi зараз Захід чекає, доки Україна визначиться з наповненістю свого статусу: це авторитарна держава чи демократична? Чекати залишилося недовго — до осені, до президентських виборів. Про загрозу авторитаризму на конференції говорили багато і відверто. Велика Європа не хоче бачити на своєму східному кордоні ще одну Білорусь.
Демократичний розвой — це перше і визначальне, чого прагне Захід від України. А лиш другим пунктом іде побажання Україні чітко окреслити свою зовнішню стратегію. Рекомендації в цьому сенсі Київ чує давно — вони не нові, як і ситуація. «І НАТО, і Євросоюз дивляться на Україну як на державу-шизофреніка, і підстави так вважати все-таки є, — розмірковує знаний у нас британський військовий експерт Джеймс Шерр. — Те, що найбільше переконує в її шизофренічній поведінці, — це рух України у різні боки, тісне спілкування з країнами, які не мають шансу або й зовсім не мріють стати членом ЄС».
Віри, надії, любові. Підтримки. І теж — визначеності. Сьогодні, як і п'ять років тому, і як задовго до того, ні ЄС, ні НАТО, за великим рахунком, не знають, що запропонувати Україні. Частина відповіді на це риторичне запитання «зарита» в Києві, інша — в Брюсселі.
Згаданий вище Джеймс Шерр констатує: «Україна дуже далека від пріоритетів НАТО. Це факт. Про входження України в НАТО ніхто в Альянсі не міркував стратегічно... НАТО ніяк не відреагувало, скажімо, на проблему навколо Тузли, не задіяло інструментарій міжнародних договорів і норм для впливу на Росію».
Так само і в штаб-квартирі, теж розташованій у Брюсселі, іншої поважної спільноти — Євросоюзу. «ЄС досі концептуально не визначився з кінцевою метою своєї співпраці з Україною, — обурюється голова парламентського Комітету з європейської інтеграції Борис Тарасюк і натякає на наслідки такої політики, якою вміло скористалася Росія. — Тим часом Україна перетворюється з суб'єкта міжнародного права на об'єкт». Солідарну думку висловив і заступник міністра закордонних справ України, який курирує євроінтеграційний напрямок, Олександр Чалий: «У контексті запланованої невдовзі ратифікації документів по Єдиному економічному простору буде важливою реакція ЄС. Може, ЄС нам хоч зону вільної торгівлі пообіцяє?». ЄЕП, гадає п. Чалий, — це природна реакція Києва на нерішучість Євросоюзу. «Поляки — єдині, хто намагається формувати східну політику Європейського Союзу. Та навряд чи їм дозволять це старі члени ЄС, — провадить Олександр Олександрович. — ЄС не визначився, що робити надалі з Україною... Та чи вся проблема криється в демократичних, вільних виборах? Зважмо, досі ніхто з ЄС не послав месидж Україні, що коли президентські вибори пройдуть демократично, то Україну буде запрошено до асоційованого членства. Навряд чи хтось зараз може це гарантувати». Теза пана Чалого цікава, а втім, досить вразлива до критики, адже навряд чи може згаданий «месидж» посприяти демократичному плину виборів у нас.
Олександр Чалий виокреслює конкретні потреби України в контексті розширення Євросоюзу і вважає, що за умови активності Брюсселя їх можна реалізувати до «дати Ч.», тобто до 1 травня. 1). Опрацювати план дій Україна — ЄС, в якому буде вказано, зокрема, про започаткування переговорів щодо зони вільної торгівлі. 2). Підписати окремий протокол щодо торгово-економічних взаємин з країнами «нової десятки». 3). Домовитися про певний компроміс у доступі української сталеливарної продукції на ринок ЄС. За рамками цієї програми-мінімум Україна прагне від Євросоюзу стратегічних рішень: надання статусу країни з ринковою економікою — укладення Угоди про зону вільної торгівлі — запрошення до асоційованого членства в ЄС.
Про гроші наразі не йдеться. Хоча в тiнi «духовно-стратегічних» проблем зачаїлася й деяка образа: у період з 1998 по 2002 рік допомога ЄС нашій державі за різними програмами склала всього лишень 750 млн. євро.
Ще одним, окремим, пунктом українських побажань є фінансове сприяння в облаштуванні нашого східного кордону і недопущення, аби західний кордон України перетворився на нову «залізну завісу» — як її назвали на конференції, «завісу добробуту».
На конференції чимало дискутували про те, як може Захід посприяти заслаблій українській демократії, окрім як поговорити.
Лідер «Нашої України» Віктор Ющенко, наголошуючи, що держава стоїть за крок від диктатури, підмітив: «Режим сьогодні боїться тільки одного — реакції Заходу», — тому, мовляв, Президент їздить «по європах» і де тільки може запевняє, що не балотуватиметься втретє і що вибори-2004 пройдуть «за демократичним сценарієм». Утім сумніви щодо прозорості наступних виборів дуже великі, констатує п. Ющенко і сподівається на ретельний контроль міжнародних демократичних інституцій за виборчим процесом.
Чи може Захід не залишитися лише пасивним спостерігачем? Так, переконаний уже згаданий п. Аслунд. Рада Європи може виливати на владу в Києві своїм авторитетом, зрештою, може запровадити політичні санкції в разі, якщо Україна прийме недемократичну Конституцію. Більше того, Євросоюз, вважає він, теж може впливати на Київ через механізм торгових санкцій. Кася Волчук, експерт британського Бірмінгемського університету, переконана, що санкції, навпаки, тільки поведуть Україну до ізоляції, отже, Заходу треба вести діалог з українською владою, так би мовити, «перевиховувати». А директор Українського дослідницького центру ім. Разумкова Анатолій Гриценко у своєму виступі натякнув на більш радикальні засоби боротьби Заходу з нашою корупцією — блокування рахунків олігархів у західних банках.
Міжнародну конференцію «Україна в Європі та світі» (20—21 лютого 2004) вшанували присутністю колишня держсекретар США Мадлен Олбрайт, колишній президент Чехії Вацлав Гавел, голова Бюро національної безпеки Польщі Марек Сівєц, екс-голова уряду Швеції Карл Більдт, Прем'єр-міністр України Віктор Янукович, керівник блоку «Наша Україна» Віктор Ющенко, чотири міністри закордонних справ України — нинішній Костянтин Грищенко та колишні Геннадій Удовенко, Борис Тарасюк, Анатолій Зленко, міністр юстиції України Олександр Лавринович, президент Києво-Могилянської академії В'ячеслав Брюховецький, низка зарубіжних дипломатів та експертів.
Організатори конференції: Інститут євроатлантичного співробітництва (Україна) та Комітет ВР з євроатлантичної інтеграції, Києво-Могилянська академія, Німецький фонд Маршалла, Фонд Аденауера (Німеччина), Французький інститут міжнародних відносин, Центр міжнародних відносин (Польща), Ініціатива глобальної чесності (США).
Результати дослідження сприйняття корупції в Україні серед членів Американської торговельної палати показують, що бізнес, на жаль, наразі не спостерігає суттєвого прогресу у боротьбі з корупцією, однак сподівається на покращення ситуації у 2016 році. >>
Для проведення свого чергового саміту лідери країн «Великої сімки» (а точніше, господиня заходу, Німеччина) обрали справжній райський куточок. Мальовничий замок Ельмау, неймовірної краси краєвиди Баварських Альп, чисте гірське повітря з гіркуватим присмаком цілющих трав, мелодійне калатання дзвіночків на шиях флегматичних альпійських корів... Ну як працювати в такій розслаблювальній атмосфері? >>
Лідери «Великої сімки» не лише говорили про Україну на саміті в Баварських Альпах — дехто з них туди й поїхав «транзитом» через Київ. Окремо варто наголосити на візиті прем’єр-міністра Японії Сіндзо Абе — першого в історії двосторонніх відносин між нашими країнами. >>
Сьогодні в Ризі стартує саміт програми Європейського Союзу «Східне партнерство». Уже відомо, що про скасування візового режиму з ЄС для України на цьому саміті не повідомлять — наша держава не встигла виконати й половини пунктів Плану дій з візової лібералізації (ПДВЛ), необхідних для надання безвізового режиму. >>
Держдума Росії ухвалила законопроект про «небажані» в Росії іноземні та міжнародні неурядові організації. Згідно з документом, ідеться про неурядові організації, які «створюють загрозу основам конституційного ладу РФ, обороноздатності країни та безпеці держави». >>
Немає сумнівів, що Євросоюз є корисним для його членів міждержавним утворенням. Але навіть у дружній родині конфліктів не уникнути. Європейська Комісія розпочала процедуру проти Німеччини за порушення союзного закону про мінімальну оплату праці. >>
