Ось і знову ми на порозі Великого посту. ЗМІ, ніби змовившись, подають повідомлення про цю подію як про чергову політичну кампанію. Поверхові журналісти вихоплюють з різних джерел цитати, беруть інтерв'ю в ченців і підносять усе це як вимогу самого Бога про найсуворіше утримання від масної їжі. Часто те, що приписує статут монастиря, нав'язують суспільству як програму дій від Сиропусної неділі до Великодня.
99 відсотків постової праці припадає на голову, а не на шлунок, вважають християни, які щорік практикують стримання під час Великого посту. Утім богослови стверджують, що «піст треба святкувати, а не зносити», адже це не обітниця смутку і самовиснажування, а духовна практика пробудження внутрішніх, духовних сил, які даються від Бога. Ці сили активізуються в душі за допомогою думки, а отже голови. Головні помічники людини в цій справі — віра, любов, примирення. А шлунок — це орган, так би мовити, другорядний, що при майстерному керівництві голови може гарно послужити очищенню душі. Коли це вмістилище харчів переповнене, то думати про щось інше не зовсім легко. Інша річ — коли духовна потуга людини звільняється з оков земного. А для цього слід свідомо відмовитися від, на перший погляд, необхідних зручностей і звичок. Скажімо, від «чарочки для хоробрості», плитки шоколаду, що «рятує від депресії», «веселих» обговорень обновок співробітниць, «справедливих» нарікань на сусідів, начальство, батьків, дітей...
У недiлю Сиропусний тиждень завершується святом Масницi, а в понедiлок починається пiст. Свято Масниці (Масляна) ще років сто тому тривало в Україні аж сім днів, упродовж сиропусного тижня, що передує Великому постові. Це своєрідне свято проводів зими і всіх пов'язаних із нею неприємностей — морозу, завірюх, ожеледей. У слов'янській міфології Масляна втілює родючість, і водночас — смерть і позначає поворот на весну в природі. На думку деяких дослідників, у цьому образі відлунює стародавній міф про вмираюче і воскресаюче божество. Масляну гуляли в нас весело — молодиці збиралися в корчмі й справляли обряд «колодки». У понеділок вона родилася, у вівторок — хрестилася, в середу відбувалися похрестини, у четвер — помирала, у п`ятницю колодку ховали, у суботу поминали, а у неділю вже «волочили», тобто чіпляли неодруженій молоді. Знімали тільки тоді, коли парубок чи дівчина відкуплялись. Це означало, що перед постом хлопці й дівчата, що не встигли одружитися, ніби «замикалися» на час постового стримання. Утім «відчиняється» інше віконце для спілкування зі світом — починається вивчення веснянок і писанкарювання.
