У недiлю Сиропусний тиждень завершується святом Масницi, а в понедiлок починається пiст. Свято Масниці (Масляна) ще років сто тому тривало в Україні аж сім днів, упродовж сиропусного тижня, що передує Великому постові. Це своєрідне свято проводів зими і всіх пов'язаних із нею неприємностей — морозу, завірюх, ожеледей. У слов'янській міфології Масляна втілює родючість, і водночас — смерть і позначає поворот на весну в природі. На думку деяких дослідників, у цьому образі відлунює стародавній міф про вмираюче і воскресаюче божество. Масляну гуляли в нас весело — молодиці збиралися в корчмі й справляли обряд «колодки». У понеділок вона родилася, у вівторок — хрестилася, в середу відбувалися похрестини, у четвер — помирала, у п`ятницю колодку ховали, у суботу поминали, а у неділю вже «волочили», тобто чіпляли неодруженій молоді. Знімали тільки тоді, коли парубок чи дівчина відкуплялись. Це означало, що перед постом хлопці й дівчата, що не встигли одружитися, ніби «замикалися» на час постового стримання. Утім «відчиняється» інше віконце для спілкування зі світом — починається вивчення веснянок і писанкарювання.
Судячи з того, що сьогодні пишуть про Масляну в «українських» ЗМІ і що розповідають про це свято по радіо деякі з «пропагаторів» народних звичаїв, це стародавнє свято однаковісіньке як для шляхетних подолян і галичан, для веселих полтавців і виважених чернігівців, так і для рязанців, москвичів, суздальців та інших наших «хвацьких братчиків». От і виходить, що в Україні на масляному тижні, як пише одна з багатьох прихильниць «взаємозближення» культур, «у вівторок... парубки виглядають невіст, а дівчата сужених». У четвер, виявляється, «жінки знову сідають до столу і піднімають чарки. До того ж в цей день не можна шити та прясти»... В Україні традиційно не пряли і не шили не в четвер, а в п'ятницю, на честь святої Параскеви П'ятниці. А от у Росії (адже саме з російських джерел беруть інформацію автори таких «просвітницьких публікацій»), вочевидь, так само, як і в тюркомовних народів, божеством прядіння і ткацтва пошановується четвер. Читаємо далі про Масляну: «У давнину в четвер проводили «бійки». Усі вибиті зуби чи зламані ребра вважалися за «добру подію»... Не обходиться в таких «розвідках» і без «прогнозу погоди»: «Якщо на Масляну іде сніг, буде врожай гречихи»...
Окрема тема — святкові страви на Масляну. По всій Україні упродовж століть у неділю перед початком Великого посту споживали вареники з сиром. «На вареники» ходять у гості, передусім — молодята до батьків молодої, вареники варять дівчата з назбираних у складчину борошна і сиру, сходяться на вечорниці й запрошують на гостину хлопців. Брати-росіяни — народ рибалок і збирачів лісових дарунків природи — готують щось зовсім інше — млинці з ікрою або з грибами, що останнім часом все активніше «залучаються» до української традиційної культури. Млинці — це, звісно, смачно, але ж це не привід приписувати страву «вітчизняній традиції». Ніхто не сумнівається, що фарширована щука, чебуреки або пахлава — це шедеври кулінарної думки (і також світогляд), які укорінилися в нашому побуті, але ж нікому на думку не спадає переконувати когось, що це — «стародавні українські страви». Якщо ж хочете дізнатися, як справді упродовж сотень літ святкували і що споживали на Масляну ті, пам'ять про кого зберігають клітиночки вашого єства — розпитайте своїх бабусь про їхнє доколгоспне дитинство.
Різдвяні свята, що починаються зі Святвечора, для багатьох українців — не тільки одухотворена трапеза з дідухом, кутею та колядками, а й добра нагода згадати про давні сакральні обереги, котрі ще з дохристиянських часів були неодмінним атрибутом у кожній українській оселі. З–поміж них — лялька–мотанка, яку вважали одним із найдієвіших «запобіжників» зла. >>
«УМ» вирішила познайомитись із «живим» талісманом нового року і відвідала Київський іподром. Захоплююче було спостерігати за звичайним, буденним життям коней, за тим, як вони уживаються з іншими тваринами зі східного календаря, адже у конюшнях також мешкають собаки, кішки і навіть, як пізніше виявилось, поросята. >>
Уже традиційно наприкінці грудня Національний палац мистецтв «Україна» запрошує своїх найвибагливіших критиків — дітей з усіх куточків країни — на Головну новорічну ялинку. Цього року першими глядачами сучасного театралізованого музичного дійства у 3–D форматі стали більше 3500 малюків із дитячих будинків та інтернатів Києва та Київської області. >>
Окрім Головної ялинки в Палаці «Україна», у Києві на святкування Нового року і Різдва дітей запрошують в Український дім, Жовтневий палац, Музей Ханенків і «Мамаєву слободу». Кожен із закладів зі шкіри пнеться, щоб зачарувати своїми дійствами якомога більше дітлахів із батьками. >>
На голові — гетьманська шапка з пір’ям заморських птахів, у руках — ліра. Таким наші прадіди уявляли Миколая, і саме такий святий, втілення древніх українських традицій, відтепер живе в козацькому селищі «Мамаєва Слобода». Сьогодні він складає серйозну конкуренцію американському Санта Клаусу та російському Дєду Морозу — дітлахи від нього в захваті. Ще б пак! Незвичайний Микола одягнений у священичі ризи та у підбитий бобровим хутром шляхетський кунтуш (верхній одяг козаків та шляхти. — Авт.). Він не махає крючкуватою палицею, йдучи по лісу, а сидить у традиційній, оздобленій рушниками, наддніпрянській хаті, виконує на старосвітській лірі канти XVII століття і чекає на чемних дітей. >>
Такої помпезної та заполітизованої підготовки до святкування 9 Травня українці давно не бачили. А підхід до наведення марафету з нагоди 65–ї річниці Перемоги в столиці подекуди взагалі шокує: центральні вулиці Києва чи не вперше за роки незалежної України завішені радянськими прапорами, серпами та молотами. >>
