Держава місту не указ?

Останні років із десять, а то й більше, Національний художній музей України жив надією на вирішення свого «квартирного питання». Оскільки ситуація складалася так, що тягнути з цим уже не було куди. За сто років свого існування музей зібрав величезну колекцію творів — понад 45 тис. одиниць. Але через брак площі лише два відсотки з цього зібрання могли бути представлені в постійній експозиції. Колекції, що зберігається у фондах, загрожують волога та грибок — крізь будівлю НХМУ проходять теплові та водні комунікації міста, станом яких відповідні структури не цікавляться, а тому музей уже неодноразово затоплювало. При цьому надія, що незабаром усе зміниться на краще, не лише жила, а й міцніла. Починаючи з 1998 року з найвищих владних кабінетів вийшло кілька розпоряджень, результатом яких стала Програма розвитку НХМУ. У 2002 році був проведений конкурс на краще архітектурне вирішення комплексу Національного художнього музею, який включає в себе і старе приміщення на Грушевського, 6, і новобудову (Інститутська, 3). На цей проект із держбюджету було витрачено 3 мільйони грн. Після того як нове приміщення буде доведене до ладу, туди можна було б перевезти колекцію, а в старому розпочати капітальний ремонт.

Але виявилося, що зовсім інші плани на недобудоване приміщення мала міська влада. Два роки тому в цій історії з’явився новий фігурант — ТОВ «Історія міста». Це товариство виграло оголошений Головним управлінням комунальної власності конкурс із залученням інвестора для реконструкції будівлі по вулиці Інститутській, 3. Півтора року тому Київська міська рада дозволяє демонтаж довгобуду, в якому НХМУ планував розмістити свою колекцію. Згодом продає тій же таки «Історії міста» й ділянку площею 1,23 га, на якій розташований цей будинок. Днями розпочався демонтаж приміщення, в якому співробітники НХМУ планували святкувати новосілля.

«Спочатку я поставився до цього емоційно, — зізнається директор Національного художнього музею Анатолій Мельник. — Хотів піти лягти перед технікою, написати плакати, розбити намети тощо. Але ситуація вимагає радикальніших дій». Адвокат НХМУ Віталій Титич підготував два судові позови, і є підстави сподіватися, що ці справи музей виграє.

З 1957–го по 1995 рік суперечливе приміщення за адресою Інститутська, 3 належало Мінкультури, з у 1995—99 роках — Кабінету Міністрів, тобто перебувало на балансі держави. Здавалося, що питання власності — це лише формальність, яку було вирішено в 2001 році, коли Київрада передала довгобуд Міністерству культури. Але за два роки вона благополучно скасувала своє рішення. Далі почався справжній майновий «пінг–понг»: міністерство просить повернути це приміщення — місто відмовляє, і так по колу. При цьому міністерство вірило, що питання буде вирішене на користь НХМУ, і неодноразово виділяло кошти для довгобуду: три роки тому, приміром, у Держбюджеті для реалізації програми «Реконструкція та реставрація комплексу споруд Національного художнього музею України» було заплановано 10 млн. грн., яких мало б вистачити на завершення проектувальних робіт та першу чергу будівельних. Але місто знову відмовило державі.

Заступник міністра культури Микола Яковина всю цю ситуацію називає рейдерською атакою і заявляє, що не вдалося знайти ніяких дозволів на ці роботи. Полеміка ж між містом і державою поки що виглядає так: держава аргументує численними указами Президента, дорученнями Кабміну тощо, місто відповідає рішенням, прийнятим Київрадою. Здавалося б, місто має адекватно реагувати на потреби держави, народу... Але коли йдеться про ласий шматок землі в самісінькому центрі Києва (центральнішого просто не існує!) — ця логіка капітулює перед зовсім іншими розрахунками.

ДО РЕЧІ

Як повідомила прес–служба Київської міської державної адміністрації, заступник глави КМДА Віталій Журавський обіцяє, що до 2012 року за адресою вул. Інститутська, 3 буде побудоване приміщення для Музею історії Києва.