Жінка, як відомо, з нічого може зробити три речі: капелюшок, салат і скандал. Але це так, коли «нічого» є дійсно абсолютним, оскільки насправді жінки набагато вигадливіші й талановитіші. Минулих вихідних у Театрі оперети давали прем'єру «Летючої миші», режисером-постановником якої є народна артистка України Тамара Тимошко-Горюшко, а диригентом-постановником — Оксана Мадараш. Оперета Штрауса завжди була класикою жанру, у подвійній же жіночій транскрипції вона зазвучала особливо насичено, іскрометно, а той феміністичний натяк, який був закладений у лібрето і який чоловіки-режисери воліють здебільшого не помічати, цього разу вийшов особливо промовистим.

Хто бачив мультик про Кротикові штани із відомого чеського «радянського» серіалу про кротика, той може собі приблизно уявити...процес створення традиційного українського рушника. Нехай вас не шокує порівняння із масової культури, технологія виготовлення тканини що на кротикові штани, що на рушник чи намітку в давні часи була однаковою. Для сучасної людини, яка автентичні українські рушники бачить здебільшого в етнографічних музеях, важко навіть уявити, яким довгим був шлях від стебла коноплі чи льону до мистецького шедевру, намальованого заполоччю на полотні. А в Україні рушник був у кожній хаті, навіть у найбіднішій, до того ж у «промислових масштабах». «Напрясти й наткати треба було на всю сім'ю, та ще й податки сплатити полотном, рушниками й ряднами. Тому й сиділи жінки за прядкою, з кужелем та веретеном у руці з осені до весни. На добу пряли по сім-десять годин: одну мичку — за годину, за п'ять годин — починок, за пять вечорів — куделю» — читаємо у книзі «Українські рушники», відомого етнографа Лідії Орел.

Ніколи ще «Океан Ельзи» не обростав такою кількістю чуток, як зараз. Грудневий виступ у Львові показав: «Океан» іще не пересох, драйву стало не менше, а Вакарчук як ліричний герой теж виглядає непогано. От хіба на сцені з'явилися нові музиканти, дівчата-вокалістки, які свого часу брали участь у записі «Суперсиметрії», азербайджанський перкусіоніст Вадик Балаян (із ним «океани» познайомились іще тоді, коли жили у Львові) та струнний квартет молодих музикантів, студентів консерваторії. Згодом Святослава чомусь почали запитувати, чи не збирається він заспівати, як Олег Скрипка, без свого гурту. І ледве Славко запевнив усіх, що йти з гурту, якому віддав майже десять років життя, нікуди не збирається, пішли чутки, що відтепер «Океан Ельзи» буде концертувати тільки на невеликих майданчиках. Така річ неабияк здивувала прихильників гурту. І, найцікавіше, виявилася правдивою. Словом, іще не було виступів, а вже не на жарт розхвилювали хлопці народ.