Десять років тому повсякчасна боротьба з «ворожими» вітряками на ниві української культури ще викликала посмішку. Надуживання патріотичними гаслами здавалося задавненим мітинговим рефлексом, який мав би згодом зів'янути. Але спливло вже до біса часу, а нацдебілізм цвіте собі маком. І колір його червоний тепер застить всі інші, патріотичніші, відтінки.
Паразитування на класиці й традиціях — суть згаданого феномену, як і незмінне промовляння від «імені народу». З нацдебілізму можна було б і нині реготати, якби не дедалі агресивніше його прагнення оглуплювати культуру, запихати справжнє народне надбання до смердючих комор, де зберігається також увесь мотлох і непотріб тьмяного совдепівського минулого.

Отже, Берлінський кінофестиваль завершив свою роботу. Першим відрапортувало про свої успіхи журі короткометражних фільмів. Радість на вулиці румунських кінематографістів: «Золотого ведмедя» одержала стрічка «Блок «Кенту» та пакунок кави» режисера Крісті Пуйу. Такого самого звіра, тільки «срібного», отримали голландці Карін Юнгер та Брігіт Гілленус за фільм «Суперово». Нагадаю, рік тому тут тріумфував наш Степан Коваль з анімаційним «Йшов трамвай № 9». Цього разу ми нічого не зуміли виставити — ні в конкурс, ні в супутні офіційні програми. Зате, як уже не раз повідомлялося, вісімка наших зовсім молодих початківців, учорашніх і сьогоднішніх студентів (здебільшого це випускники Київського університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого), взяли участь у молодіжному семінарі Кампус талантів. До речі, новий посол України в Німеччині Сергій Фареник зустрівся з київськими дівчатами і хлопцями. Вийшла доволі цікава бесіда, яка відкрила мені (я був присутній) людей справді обдарованих і, до того ж, націлених на роботу з кіноплівкою, створення повноцінних фільмових проектів. Участь у подібних акціях є надзвичайно важливою для професіонального зростання, для входження у світовий кінопростір — бо ж нині створити фільм самотужки стає дедалі важче.