Гравці «Будівельника» — підопічні молодого тренера Євгена Мурзіна — продовжують дивувати. Більш ніж скромна на нинішньому етапі команда, яка давно вже перетворилася з гранда українського баскетболу на «дитсадок», лускає лідерів вітчизняної суперліги як горіхи. Минулого уїк-енду кияни перервали переможну серію чинного чемпіона — «Азовмашу» — на його майданчику, не давши маріупольцям виграти ювілейний, 50-й, «внутрішній» матч поспіль. Як тут не зауважити, що зарплата всіх «будівельників» разом навряд чи перевищує преміальні одного азовця! «Будівельник» поступово тягнеться догори турнірної таблиці, та й за змістом гри виходить на рівень лідерів — при тому, що це лише базовий колектив студентської збірної країни. Сам Євген Мурзін не робить секретів зі стрімкого злету хлопців: «Річ у тім, що ми зазирнули всередину команди, й тепер мікроклімат «Будівельника» — чи не найідеальніший». Взаєморозуміння між гравцями позначається й на «бойових» діях — на майданчику підопічні Мурзіна стали злагодженішими, рішучішими й технічно майстернішими.

Біатлон – дисципліна «бінарна». Біатлоніст, здатний вибити сто відсотків мішеней, нізащо не досягне успіху в цьому виді спорту, якщо при цьому ходить на лижах зі швидкістю черепахи, і навпаки — стопроцентний «мазило» з реактивною швидкістю навряд чи будь-коли зможе вийти в лідери. Рівноцінність «двоголовості» біатлону вкотре здобула підтвердження на чемпіонаті світу, що завершувався в німецькому Обергофі. На жаль, хрестоматійним прикладом для підручника з вивчення класичних біатлонних помилок стала збірна України. Причому жінки та чоловіки нашої команди чітко «розподілили» можливі хиби за напрямами: у прекрасної статі падали гвинтівки і збивався приціл, а хлопцям при добрій стрільбі бракувало темпу.

Дискусії щодо доцільності зимових спарингів національної збірної України тривають з часу її утворення. Аргументація скептиків проста: скликати на збори провідних гравців у цю пору року малоймовірно, тож і прогресу у налагодженні колективних дій чекати не варто. Їхні опоненти натомість дотримуються думки, що саме в лютому найкраще «екзаменувати» потенціал «свіжої крові» в кадровій політиці.

Ювілейний, двохсотий, матч Андрія Шевченка за «Мілан» залишив неоднозначні враження. З одного боку, український форвард відіграв усі 90 хвилин і відзначився забитим голом (на початку другого тайму Шева потужно пробив у нижній кут метрів з двадцяти після скидки данця Томассона), а з іншого — Андрій перебував під щільною опікою захисників «Лечче» й фактично не мав інших нагод відзначитися, а партнери не спромоглися зорганізувати в атаці щось суттєве без Шевченка. Результат — нічия з одним із середнячків серії А. Слід зазначити, що «міланісти» пропустили першими (зі штрафного блискуче пробив уругваєць Чевантон), але цілковито диктували свої умови гри після перерви. «Якби ми грали в першій половині матчу так само, як у другому таймі, то навряд чи б упустили перемогу. Я, звісно, радий, що мені вдалося забити в такому поєдинку, але бомбардирська гонка хвилює мене набагато менше, ніж результати всієї команди».

Що там казати, після того, як зачохлив свою жердину і припинив виступи у секторі для стрибків легендарний рекордсмен Сергій Бубка, цікавість до цього виду спорту дещо зменшилась. І небезпідставно — в останні роки стрибунам поки не вдається бодай наблизитись до тих висот, які не без успіху штурмував Бубка, поліпшуючи з року в рік свої ж результати. Отож після завершення ним спортивної кар'єри висувалися й припущення стосовно малих перспектив турніру «Зірки жердини», який щороку збирає в Донецьку кращих із кращих стрибунів всього світу. Утім такі прогнози не справдилися, і минулого уїк-енду в Палаці спорту «Дружба» традиційні змагання подарували любителям спорту не тільки чергове свято, а й відразу два світових рекорди, встановлені однією спортсменкою.