«Забити стрілку» на Арабатській стрілці

16.07.2008
«Забити стрілку» на Арабатській стрілці

На Арабатській стрілці відпочивальники почуваються розкуто і природно. (Василя ГРИБА.)

Ця точка на карті України унікальна не тільки в географічному сенсі: вузька і довга смуга суші, що з’єднує місто Генічеськ із Кримським півостровом. Переважну більшість відпочинкового сезону на Арабатській стрілці світить сонце. З одного боку — тепле море, з іншого — озеро Сиваш, багате природними лікувальними грязями. Врахуйте чисті піщані береги, що простяглися на понад 100 кілометрів, де є шанс знайти куточок для усамітнення, навіть попри те, що відпочивальників тут завжди багато. Отож, у відпустку тут можна сміливо «забивати стрілку» — домовлятись про зустріч із друзями і добрими знайомими. Скажімо, на туристичній базі «Чайка 2», 350 будиночків для відпочинку якої розташовані на 112 гектарах, нині відпочиває 800 чоловік. Приїжджають білоруси й росіяни, та найбільше з–поміж курортників наших співвітчизників. Арабатську стрілку люблять, зокрема, за екологічно чисте море і смачну джерельну воду. Недаремно ж тут розташовані 76 пансіонатів і баз відпочинку, 26 дитячих оздоровниць, дві бальнеологічні лікарні й міжнародна клініка відновлювального лікування професора Казявкіна. В одному місці б’є цілюще гаряче джерело, де у майбутньому планують спорудити міжнародний центр для лікування хворих на ДЦП. Поки що ж біля нього зцілюються «дикуни» без путівок.

Дорога, що веде на Арабатську стрілку з Генічеська, викладена плитами, які залишилися від старого військового аеродрому. Нині вона пролягає лише до села Стрілкове. Далі тільки пісок... У планах — збудувати магістраль до аеропорту в Джанкої. Колись стрілкою пролягала залізниця, якою транспортували «на материк» пісок для будівництва. Та, очевидно, сама природа збунтувала проти цього: 1969 року, під час шторму, залізницю викинуло в Сиваш, і після того її вирішили не відновлювати. До розпаду Союзу тут вирощували екологічно чисті пшеницю і жито, кукурудзу і городину, баштан. Рясні виноградники знищили під час антиалкогольної кампанії Горбачова. Нині промисловості на Арабатській стрілці немає, колективні господарства розпались, селяни ж виживають за рахунок власних господарств: тримають корів і овець, обробляють городи, а деякі пропонують свої обійстя спраглим відпочинку туристам.

  • Вивели на чисту воду

    Жителів сіл Троянівка та Бірки, що в Зіньківському районі, обурив той факт, що приватне підприємство «Картопля Полтавщини», яке веде господарську діяльність, зокрема й на території Бірківської сільської ради, розорало орендовані землі площею 28,7 гектара, які були луками, оскільки розміщені безпосередньо біля річки Грунь-Ташань, iз таким прицілом, щоб вести на них інтенсивне землеробство. >>

  • Живі ліси Херсонщини

    У народі кажуть: щоб життя немарно прожити, треба збудувати дім, посадити дерево і виховати дитину. Лісівники Великокопанівського лісництва за своє життя висадили тисячі дерев. Справа ця доволі копітка: спочатку в спеціальних розплідниках вирощують саджанці для подальшої висадки, а пізніше за допомогою спеціальної машини їх висаджують у відкритий ґрунт. >>

  • На кордоні з війною

    Зазвичай тихе та спокійне курортне місто Бердянськ, що у Запорізькій області, нині активно укріплює свою оборону. І невипадково — відомий курорт розташований за кілька десятків кілометрів від буремного Донбасу. >>

  • Змiнив життя, сортуючи смiття сортуючи смiття

    34-річний Сергій Антоненко підкреслює: це не бізнес, а переконання. Йому прикро від того, що наша Україна, яка могла б бути райським куточком, настільки засмічена. Тому молодий чоловік, за першою освітою технік-механік, а за другою, вищою, — економіст-правознавець, от уже 10 років власними силами бореться за чистоту навколишнього середовища, розгрібаючи смітники. >>

  • Аж Тустань здригнулась...

    Маленьке село на межі Дрогобицького і Сколівського районів стало відоме кілька років тому завдяки фестивалю української історичної культури «Ту Стань!», хоча музей–заповідник існує вже давно, з 1994 року. Колишнє місто–фортеця виконувало важливу прикордонну місію і згадувалось як рівня Львову, Перемишлю і Галичу. Перші згадки про фортецю датуються 1340 роком.

    До Урича веде нелегка дорога. Здавалося б, якихось кілька кілометрів від відомого на всю Україну курорту Східниця, можна і пішки пройти. Але. Дорога проходить через ліс, у гiрськiй місцевості. Та й майже битий шлях зі щебнем автобаном не назвеш. Від найближчого міста, Борислава, до Урича — годину їзди. А з громадським транспортом ситуація ще гірша: автобус ходить раз на добу, дiстатись можна або пішки, або автостопом. Уздовж усього села протікає річечка, хати часто стоять на узвишшях, до них ведуть сходи. А одразу за селом починаються скелі, де колись була фортеця i, за місцевими легендами, бував сам Довбуш. За кілька років фестивалів місцеві звикли до туристів, але святкування масштабних корпоративів заможних підприємств тут ще не було. Нещодавній корпоратив начебто і не приховувався, але серед місцевих мешканців почали поширюватися чутки, а на сайті заповідника в цей день з’явилася інформація, що він закритий для відвідування з «технічних причин». До слова, жодне львівське ЗМІ і словом не згадало про грандіозне гуляння. >>

  • Тут починається ліс

    Державне підприємство «Львівський лісовий селекційно–насіннєвий центр» розташоване в селищі Брюховичі Львівської області. І це — єдине підприємство на всю країну, яке застосовує сучасні технології в насінництві. >>