12 липня «червоні» вийшли з транспарантами «НАТО — геть!» до пропускного пункту на Львівщині, через який, за їхньою інформацією, мала пройти передислокація військових Північноатлантичного альянсу для участі у навчаннях «Сі Бриз2008» на території нашої держави. Зрештою, аби не нагнітати ситуацію, військові перейшли кордон у районі іншої ПП «Шегині». А ось біля РавиРуської не обійшлося без сутичок. Звісно, до того, що комуністи та близькі їм за ідеологією організації полюбляють влаштовувати в Криму, справа не дійшла. Однак і диктувати свої умови «праві» Львівщини довзоляти «лівим» наміру не мали.
Навпроти «червоних» аналогічний пікет влаштували члени Конгресу українських націоналістів. Однак противники НАТО згодом розцінили виступ опонентів мало не фізичним знищенням прихильників Кремля. «Близько 10.00 до пікету під’їхав автобус «Мерседес», із якого вийшло десятеро молодих людей. Вони почали нищити наші транспаранти, шарпати людей...» — обюрувався після акції перший секретар ЛОК КПУ Олександр Калинюк. — Думаю, будуть покарані не тільки нападники, а й ті, хто не забезпечив охорону акції».
Утім не думають так правоохоронці. За їхніми словами, твердження комуністів, що представники КУНу нанесли тяжкі побої трьом членам КПУ, не відповідають дійсності. «Бійки як такої не було. Мала місце сутичка, внаслідок якої до Жовківського райвідділку міліції надійшла відповідна заява. Проте криміналом тут і «не пахне». Складений адмінпротокол щонайбільше загрожує одному з учасників сутички грошовим стягненням», — розповів «УМ» заступник начальника відділу зв’язків з громадськістю УМВС України у Львівській області Ігор Кравчук.
Водночас самі КУНівці кажуть, що лише виконали обов’язок правоохоронців. «З їхнього боку участь у пікеті брали більше ста осіб. Наших членів було десятеро, — пояснила «УМ» керівник пресслужби Львівської облорганізації КУН Наталія Улинець. — Хлопці довго терпіли образливі вигуки на адресу України та її історії, а сутичка відбулася, коли «ліві» кинули під ноги і почали топтати державний прапор, — мовчки спостерігати за наругою над державним символом вони не могли. Тому честь їм за те, що вдесятьох змогли дати відсіч і гідний урок антиукраїнським силам».
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
