На початку ХХ століття кінострічки демонстрували під музику таперів (піаністів, які «озвучували» «німі» фільми). Сучасні ж «тапери» — це перекладачі, редактори та актори, зусиллями яких іноземні фільми стають зрозумілими пересічному громадянинові.
На телебаченні знання та досвід редакторів користуються неабияким попитом. І мало хто знає, що редактори, принаймні каналу «1+1» (відділ дубляжу очолює Ольга Чернілевська), крім того, що виправляють помилки в текстах, ще й акцентують увагу акторів на правильному наголошенні: ставлять наголоси в рідко вживаних словах, логічні наголоси в реченнях.
У пошуках евфемізмів
Утім часом редагування натрапляє на перепони. «Наші перекладачі — фахівці з філологічною або журналістською освітою, — розповіла літературний редактор відділу дубляжу «1+1» Валентина Левицька. — Проте майже всі на початку роботи мали однакові проблеми: жаргонна — жива — мова. Ми намагаємося представити адекватний (живий) переклад: такий, щоб глядач не помічав, якою оригінальною мовою говорять герої серіалу (фільму). Користуємося і «Словником жаргону злочинців» (Поповченка О. І.), і «Тлумачним словником російського загального жаргону», і багатьма іншими... Буквальний переклад цінності як такої немає. Перекладач повинен мати ще й письменницький талант, а його переклад — літературно–художню форму».
— Валентино, чи погодитеся з твердженням: мовляв, нині філологи замість того, щоб вивчати, якою мова повинна бути, зупинилися на вивченні тієї мови, яка є?
— У вашому твердженні вже закладено протиріччя. Філологи вивчають мову зусібіч. Мова — це явище, яке постійно розвивається. Аналізувати потрібно як історію, так і тенденції розвитку.
Ви красномовно вказуєте поглядом на нещодавно виданий «Словник нецензурної лексики» Лесі Ставицької... Нецензурна лексика існує, і не варто вдавати, ніби цього явища в житті взагалі немає. Здивуєтеся, але від цього словника я навіть, можна сказати, у захваті: ґрунтовна передмова, фактично це — наукова розвідка. Перша робота авторки в цьому напрямі — «Словник жаргонної лексики» — має, на мій погляд, аматорський характер (вочевидь спроба зібрати, описати, подати матеріал). Цьогорічне ж видання — наукова праця, у якій представлено результати систематизації, аналізу розвитку нецензурної лексики в різних регіонах, додано етимологічне підґрунтя слів, наведено паралелі з різними мовами. Зрештою, авторка готувала цей словник упродовж семи років. Проте, як на мене, важливо сказати і про слабкі сторони: етимологічний аспект у цьому виданні кульгає. Склалося враження, що питання про походження слів банально зависло в повітрі. Так, авторка представила низку версій етногенезу, але особисто я остаточної крапки в цьому розділі не знайшла. Правда, пані Леся в інтерв’ю стверджує, що нецензурна лексика походить із давньослов’янської мови, й обіцяє донести дослідження на цю тему в окремій праці.
Вважаю, що для редактора «Словник нецензурної лексики» — неоціненний посібник. Зрозумійте правильно: йдеться не про інструкцію до застосування, а про багаті синонімічні ряди, якими ми тепер у змозі послуговуватися. Цей довідник — передусім джерело евфемізмів, які можна використовувати ситуативно: за потреби — щось діалектне, в іншому випадку — архаїчне, ще в іншому — сучасне, жаргонне.
— Як часто редакторам вашого відділу доводиться вишукувати евфемізми?
— Що таке евфемізми? Це своєрідні замінники матів, певні сурогати, які, однак, дають змогу відтворити зміст висловлювання персонажа, максимально зберігши його емоційний (ситуативний) стан. Ми постійно в активному пошуку евфемізмів.
— Тоді, можливо, більш нагальним і практичним було б укладання «Словника евфемізмів», ніж видання про нецензурну лексику?
— Думаю, що якраз більш практичним є «Словник нецензурної лексики», позаяк він подає чітке конкретне значення слова і синонімічний ряд. Власне, цей словник допомагає перекладачеві вибирати, який з евфемізмів доречніший у тому чи іншому випадку.
Важливо підкреслити: хоча цей словник адресовано як фахівцям, так і всім небайдужим до української мови, його не слід розглядати як пряму настанову до застосування нецензурної лексики. Зокрема, в повсякденному житті.
Найчастіше нам доводиться перекладати фільми, серіали з англійської. Якби не було перекладних англо–російських словників табуйованої лексики (а де ж англо–українські?), важче було б підібрати доречний евфемізм або точний відповідник. Скажімо, в США такі словники майже щороку оновлюються.
«Словник нецензурної лексики» потребує особливого ставлення. Людство не перестало виготовляти бомби тільки тому, що вони мають здатність вибухати. Із цим словником, як зі зброєю, треба вміти обходитися.
«Показуйте пристойні фільми — будуть пристойні переклади»
— Леся Ставицька зауважує, що автори лінгвістичних довідникових видань, розглядаючи обсценну лексику в розділі «вульгаризми», збурюють хаос у термінологічній мікросхемі [лайка — інвектива — обсценна лексика — мат]. Водночас існує судження окремих фахівців, мовляв, обсценізми — це єдиний шар, який володіє найбільшою словотворчою потенцією...
— Не можу погодитися з цим судженням. Будь–який емоційний стан можна передати словами, інша річ — чи велика вага того словникового запасу, який має людина. Часом нецензурна лексика характеризує його багатство, але здебільшого свідчить про його обмеженість: усе залежить від ситуації і стилю. Телебачення не може собі дозволити висловлюватися настільки безпосередньо і прямо, як це буває в житті. Водночас нам нерідко закидають, мовляв, ваші переклади надзвичайно цнотливі...
— Ви чуєте це від пересічних глядачів чи з боку колег–професіоналів?
— І від тих, й інших. Вважаю, що на адресу нашого каналу такі закиди безпідставні. Я відповідаю за субтитрування й маю сказати, що ми ніколи не ставимо собі за мету подати вихолощений літературний варіант перекладу.
— Іншими словами, фахівці вашого відділу навчають глядачів, як говорити непристойну правду і при цьому пристойно виглядати?
— Я так не сказала б. Існує проста формула: показуйте пристойні фільми — будуть пристойні переклади. Як пересічний глядач і читач я не відчуваю потреби в такій літературі, як згаданий словник Лесі Ставицької. Власне, як виникло питання про табуйовану лексику? Були часи, коли через певні утиски деякі письменники не могли видати своїх творів. Нині письменники, як і решта громадян, не страждають через цензорів. Але треба зазначити, що письменники — це особлива когорта громадян. Вони самі собі встановлюють обмеження й водночас залишають за собою право ними нехтувати. Ми не можемо чинити так само, бо орієнтуємося на широку аудиторію, яка масштабніша за аудиторію однієї книжки (навіть якщо її автор — популярний письменник).
«Кожен словник на момент видання вже є застарілим»
— Існують різні, сказати б, щаблі української мови: є мова живого спілкування, мова літературна (передусім мова друкованих ЗМІ) та якийсь проміжний варіант (мова радіо і телебачення). Який із зазначених рівнів, на ваш погляд, збагатив «Словник нецензурної лексики»?
— Як на мене, цей словник заповнює певну прогалину: донині в нас його не було, а він має право на існування. Але повною мірою він таки не зайняв відповідну нішу, і з часом з’являтиметься багато таких робіт.
Сьогодні існує потреба в багатьох словниках. Будь–який словник, власне, фіксує стан мови в певну мить, тоді як ніщо не стоїть на місці. Кожний словник на момент виходу вже є застарілим, бо поки готується матеріал, з’являються нові поняття, неологізми, запозичення.
Було б добре, якби словники оновлювалися, щороку доповнювалися, причому це стосується як перекладних словників з іноземних мов, так і з російської. Наші сусіди роблять саме так: словникові бази, доопрацювавши, перевидають щороку. Заходиш у Москві (я вже не кажу про міста США) до книгарні, а там стільки словників, що аж очі розбігаються. Так, в Україні з’являються нові видання, але з російськими швидкостями наш розвій не порівняти.
— Словник фразеологізмів суттєво допомагає в перекладацькій і редакторській роботі?
— Словник фразеологізмів, яким ми користуємося, укладено в 1990–х роках. У ньому нерідко цитуються радянські газети, твори Леніна; загалом чимало висловів, наближених до російських. Це можна виправдати тим, що час його укладання збігся з певним перехідним етапом у становленні нашої держави, але шкода, що досі його не оновили. Найчастіше користуємося перекладними словниками (російсько–українськими та англо–українськими), але так само потрібні синонімічні, фразеологічні, галузеві.
Зрештою, не все те, що ми практикуємо у своїй роботі, має підтвердження в тих чи інших виданнях. У словники вносять переважно поняття й випадки, які широко побутують у мові, але ж є етап, на якому поняття, власне, зароджується. Сподіваюся, ми певною мірою сприяємо появі чогось нового — тих понять, які згодом потраплять у словники.
Лілія БОНДАРЧУК
