Хмародери, мародери і дурні

27.05.2008

Про те, що «помаранчеві» програли, бо не об’єдналися, розписувати не варто, бо банально. А оперувати політичними «кольорами» в Києві — неправильно, адже всі вже не раз пересвідчувалися: «помаранчеві» в столиці мало чим кращі за нібито своїх антиподів, «синіх», «зелених» та «буро–малинових». Усі працюють фактично за одними й тими самими схемами, всі використовують місто як засіб «наварити» з громадського, тобто спільного, майна власні багатомільйонні капітали.

Дуже шкода, але ще на два роки — до планових виборів 2010–го — Київ віддають на розграбування мародерам.

Перемогли більш нахабні й більш винахідливі мародери. Чого варта лише маса оригінальних технічних проектів (із Катеринчуком та його блоком на вершині) і заходи на кшталт «Фрі фет фест», які, здається, таки понизили явку.

Особливо–то й обирати не було з кого, але прикро, що кияни в такій ситуації примудрилися продемонструвати: у переважній частині вони є маніпульованими і, не побоїмося цього слова, недалекими громадянами. Де й подівся образ демократичної, прогресивної столиці, яка голосувала за демократів, не скоряючись навіть тиску комуністичного ЦК 1990 року. Що маємо тепер? Люди охоче продають свої голоси (фактично — душі) за 200–400 грн. Жінка й чоловік — гарні туфлі. Якщо залучити тещу — то й на DVD–програвач зібрати можна. А подумаєш, якийсь Пилипишин—Литвин там замість трьох відсотків цілих вісім назбирає. Нам не шкода. А продуктові набори від Черновецького, офіційно–корупціонерські сто гривень до будь–яких свят? Вони сьогодні дають вам у зуби по 20 доларів, щоб завтра урвати з ваших же грошей 20 мільйонів. Це ж треба було довести до такого жалюгідного вибору громаду Києва — міста, яке мільйонами виходило на справді помаранчевий Майдан! Відтоді не минуло ще й чотирьох років…

Але, мабуть, найяскравіший показник «недалекості» й «зіпсованості» київського виборця — повторне проходження у Київраду «Громадського активу Києва».

Хто пам’ятає, у 2005 році ця сила почала все обліплювати жовто–помаранчевими плакатами, позиціонуючи себе як продовжувачку активності київського Майдану. Наголос робили на вирішення комунальних проблем. ГАК вважався технічним проектом БЮТ, і фінансував його такий собі наближений тоді до БЮТ напіволігарх Іванов. Однак, пройшовши у Київраду, ГАК просто «кидонув» «нечерновецьку» частину Блоку Тимошенко і приєднався до промерської більшості. Вступив «у долю». Іванов, кажуть, непогано сів на потоки «Київенергохолдингу» і банку «Хрещатик». А «обличчя» ГАКу — молодий блакитноокий метросексуал Олександр Пабат — також отримав із дерибану непоганий зиск. Принаймні розширив своє захоплення дорогими гоночними авто.

І ось нові вибори. ГАК іде на них уже зовсім очевидно як технічний проект Черновецького, широко піарений у комунальних ЗМІ. Бігборди з’являються масово. Коли ми побачили ці гасла вперше, ми реготали. ГАК тупо, як і два роки тому, зробив ставку на протиставлення «громадських активістів» якимось абстрактним крохоборам–політикам. Вдумайтеся в «сенс» і «щирість» цих гасел: «Сміття на вулицях — бо сміття в політиці», «Там, де буяли парки, тепер паркуються іномарки», «Ми припинемо розкрадання Києва. Така воля киян — справжніх господарів Києва!», «Досить плюндрувати Київ, політики!» та ін. Яким боком ті політики причетні до «плюндрування парків», «вирубування садів» тощо? Усим цим активно займалися господарі ГАКу, відбираючи в громади парки, острови й забудовуючи їх новими прибутковими хмародерами. По суті, «Громадський актив» на своїх бігбордах активно «боровся» з результатами власних діянь.

Можна було б сказати, що опоненти цих закінчених циніків просто не змогли донести інформацію про справжнє обличчя ГАКу до виборця. А може, не донесли тому, що й самі такі.

Однак це не звільняє киян од відповідальності за обурливе проводження хоботів–пабатів–черновецьких у Київську міську раду, де вони знову об’єднаються, дерибанитимуть ще не роздерибанені землі, вирубуватимуть парки, хапатимуть комунальне майно.

А кияни — самі винні. Бо дурні.

  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>